Biji Kurdistan: Як ми з’їздили на північ Іраку
Третя ночі. Наш літак нарешті злетів з ербільського аеропорту, залишивши позаду вогні нічного міста. Чомусь легке відчуття тривоги: у небі над Іраком можливе різне. Поряд у кріслі сидить курдський студент, який летить на навчання до Стамбула. Хлопець чудово розмовляє англійською і залюбки показує на наше прохання свій іракський паспорт. Додає, що зі своїм громадянством він майже у всі країни світу повинен отримувати візу. Адже у рейтингу паспортів Ірак на передостанньому місці (перший з кінця зараз Афганістан). Подумки міркую, що сумно було б народитися в такій країні, як Ірак. Коли навіть як туристу майже весь світ тобі не радий. А в себе на батьківщині постійна загроза тероризму.
Що таке Іракський Курдистан і як туди добратися
Іракський Курдистан –
автономний регіон у складі Іраку. Настільки автономний, що, крім власного
уряду, армії, видає ще й власні окремі візи. Регіон населяють, як випливає з
назви, переважно курди. Цей народ не належить ні до тюркських (як турки), ні до
семітських (як араби). У них свої традиції, культура, мова (діалекти курманджі
і сорані, іранська група мов). Тож, думаю, що у курдів більше спільного з іранцями,
аніж з іншими національностями. Взагалі курди компактно проживають на території
різних держав (здебільшого, в Іраку, Ірані, Туреччині, Сирії) і є чи не
найбільшим народом світу, який не має власної держави. Так от в Іраку їм
живеться, мабуть, найбільш вільно, бо тут вони досягли створення власної
автономії.
Аби відвідати Іракський Курдистан, не потрібно відкривати туристичну візу Республіки Ірак (яку вам з великою вірогідністю зараз не відкриють). Курдистан оформлює власні візи, до того ж онлайн. Коштує 70 євро з людини. Для цього достатньо написати на емейл їхнього представництва у Польщі і вони надішлють перелік документів.
До курдських міст Іраку
можна прилетіти літаком зі Стамбула або ж приїхати автобусом з інших міст Туреччини.
Ми обрали подорож по землі і підсіли на автобус до Ербіля, який їхав через
турецьке місто Мардін. Квитки купували за кілька днів на сайті obilet.com. В
принципі, не було б проблем придбати їх і в касі перед відправленням автобуса. Ми
обрали денний переїзд замість нічного, і це було правильним рішенням. Адже
їхати довго – 9 годин. Тож уночі і не виспишся нормально, і нічого за вікном не побачиш. Удень їхати
якось веселіше. До того ж, в автобусі був безкоштовний Wi-Fi.
Перші враження від Курдистану
Турецько-іракський кордон
проходимо за пару годин (пункт пропуску Ibrahim Khalil border crossing). Жінки
йдуть на одне вікно, чоловіки на інше. До речі, від інших мандрівників чула, що
цей автомобільний пункт пропуску працює лише на виїзд з Туреччини. Тож якщо
раптом вас завернуть іракці, повернутися назад в Туреччину нібито може бути
трохи проблематично. На іракській стороні потрібно надати негативний ПЛР-тест
або сертифікат про вакцинацію. Якщо ні того, ні того немає – поряд у приміщенні
проводять тестування. Наші українські сертифікати про вакцинацію «Астра
Зенекою» підійшли, прикордонники лише познімали з них копії.
Нарешті о 9-й вечора ми прибули до столиці Іракського Курдистану – м. Ербіль (Хавлер курдською мовою). Ще під’їжджаючи до нього, було видно, наскільки Ербіль величезний.
 |
| А ще - дуже контрастне місто |
Спершу ми заселилися у дуже бюджетний готель Janet Bludan Hotel неподалік центру. І це стало найбільшою помилкою! Такого жахливого житла я ще в житті не зустрічала: в готелі було брудним і прокуреним усе. На ліфті гостей зустрічала наліпка, що не можна проносити зброю (перша думка: «Блін, значить її таки часто носять, раз такі наліпки вішають!»).
Слово «гадючник» підійшло б чудово для опису цього помешкання. Коротше, наступного ранку ми переїхали в інший готель 5* Erbil Quartz Hotel (де на стійці нам ще й знижку зробили, почувши, що ми з України) і нарешті відчули себе людьми. Тож порада така: не економте на житлі, це може зіпсувати настрій, враження, нормальний сон. Скупий платить двічі, в цьому я переконалася. До речі, в Ербілі дуже багато готелів. А це означає, що місто живе і розвивається. Ну, звісно, 5* по-іракськи – це не ті 5*, що в Європі, але цілком пристойно.
Перший ранок в Іракському Курдистані. Досі не віриться, що ми тут. При слові Ірак найперша асоціація у більшості людей – війна, тероризм, вибухи. Коли ти далеко і читаєш новини – це звучить страшно. Коли ти на місці і ходиш посеред мирних жителів – розумієш, що життя триває, сонце світить, діти сміються, пахлава смажиться. Антураж такий: усе в пилу, жовта земля і будинки, сміття довкола і спека +40. На вулицях часто можна побачити чоловіків з автоматами. Це охорона, яка дбає про безпеку. Однак мені від їхнього вигляду чомусь страшніше.
 |
| Охоронець нашого готелю поливає клумбу |
Хоча в принципі я так собі і уявляла цю країну. Але зловила себе на думці, що в моєму особистому рейтингу трешових міст Ербіль трохи посунув Тегеран.
 |
| Машина таксі, яка паралельно є торговим лотком |
 |
| Продаж мотоциклів |
 |
| Про чистоту вулиць в Ербілі не завжди дбають |
Іракський Курдистан – найбезпечніший регіон Іраку. Так, тут трапляються збройні сутички, але переважно у гірських районах на кордоні з Іраном і Туреччиною. У великих містах усе тихо. За міжнародним індексом безпеки ситуація в Іракському Курдистані така сама, як в Україні. Хоча в перший день я начиталася новин і трохи накрутила себе. Але зрештою заспокоїлася і пішла гуляти містом. Не в готелі ж ми приїхали сидіти.
Подорожі – це люди
Іноземці у будь-якій
країні привертають до себе увагу. Але коли ти іноземець слов’янської
зовнішності в Іракському Курдистані – уваги не уникнути, як би ти цього не
хотів. Описати ситуацію можна фразою: «У наш зоопарк привезли нових тваринок». Усі
на тебе дивляться, часто вітаються. Курди дуже доброзичливі. Чоловіки часто
ходять у своїх національних костюмах і ніколи не відмовляються від
фотографування. Жінки одягаються по-різному: хтось у хіджаб, хтось у звичайний
одяг і робить яскравий макіяж – як в Туреччині. У паранджі не бачила жодну.
Зрештою, паранджу і нікаб носять арабки, а не курдянки.
 |
| Дівчата, які просили зробити з ними селфі |
На вулицях до нас часто підходили і дівчата, і хлопці з проханням зробити з ними селфі. Навіщо їм у телефоні фото з незнайомими людьми, я так і не вияснила, бо англійською вони не говорять. Але, мабуть, у них вважається прикольним мати фото з іноземцем.
Один зі старших чоловіків, якого ми попросили сфотографувати (надто вже він колоритний), показав своє посвідчення. Як ми зрозуміли, він воював у лавах Пешмерга – курдської армії, яка, до речі, відстоювала свій Курдистан від захоплення терористами ІДІЛу.
А що подивитися в Ербілі?
Скажу одразу: не варто очікувати приголомшливої краси палаців, мечетей, як, наприклад, у перському Ісфахані. Однак декілька цікавих міст у Хавлері все ж таки є. Серцем міста й головною його окрасою є цитадель у самісінькому центрі.
 |
| Цитадель |
Кілька років тому курди вберегли цитадель від бойовиків «Ісламської держави». А тепер цю «корону Ербіля» охороняє ЮНЕСКО, а археологи ведуть розкопки.
 |
| Панорама, що відкривається з цитаделі на сучасні квартали |
Біля підніжжя цитаделі –
головний майдан курдської столиці з фонтанами та людським «мурашником».
Особливо під вечір площа стає настільки багатолюдною, що важко пройти. Трохи
нагадало Джема-ель-Фна в Марракеші.
На площі можна зустріти цікавих і колоритних персонажів.
 |
| Колоритний продавець чаю |
 |
| А так смажать насіння |
Оточений майдан, звісно ж, східним базаром. Здається, тут продається все. А ще можна поміняти валюту. Валютники з купами грошей сидять просто на тротуарах і у торгових рядах. Міняють як справжню валюту, так і продають на сувеніри старі іракські гроші з Саддамом Хусейном. Усе чесно, нікого не дурять.
 |
| Грошики |
Також на базарі можна підкріпитися: різні кебаби та солодощі з чаєм-кавою продають тут на кожному кроці.
 |
| Наш сніданок: смачнішого кюнефе поки більше ніде не їла |
Є в Ербілі один цікавий район – Анкава. Відомий тим, що тут проживають християни, а отже на вулицях багато церков, графіті (часто релігійних) та алкогольних крамниць.
 |
| В Іраку була? Була! Браму Іштар бачила? Бачила! :) |
Анкава знаходиться в районі аеропорту – на околиці міста. Однак добратися сюди не проблема на таксі: стандартна ціна у будь-який кінець Ербіля – 4000-5000 динарів. В Анкаві трохи спокійніше, ніж в середмісті. І трохи навіть «цивілізованіше»: тут багато супермаркетів (до речі, з продукцією Roshen), барбер-шопів, ресторанів і готелів.
 |
| Касири здивувалися, коли ми сказали, що ці солодощі – з нашої країни |
Часто на будівлях можна побачити хрест – християнський символ віри, який підсвічується вночі. Вочевидь, місцеві мусульмани до цього ставляться абсолютно спокійно. Також на вулиці ми бачили жінок з хрестиками.
 |
| Це в мусульманській країні якщо що :) |
В Анкаві ми двічі вечеряли сирійському ресторані Fuul w Hummus. Там дуже смачна їжа, велетенські порції і чудовий інтер’єр. У меню – кебаби, хумус, фалафель. Коли я на другий день попросила принести мені половину порції, офіціант жартома сказав: «То не порції великі – то ти мала».
 |
| Моя половина порції |
Також в Ербілі є кілька парків. Найвідоміший – Менара – чомусь був зачинений. Однак все ж таки вдалося через паркан побачити відомий середньовічний Мінарет Музаффарія. Він, як та Пізанська вежа, трохи нахилився і нагадує про свій поважний вік.
 |
| Мінарет Музаффарія |
А от Sami Abdulrahman park, що поряд з будівлею парламенту, був відчиненим і вразив своїми масштабами. Це було єдине місце, де можна було сховатися від 40-градусної вересневої спеки.
При копіюванні фото, тексту чи його фрагменту посилання на цей блог обов’язкове!
Коментарі
Дописати коментар