ТЕГЕРАН: ЩО РОБИТИ В «НЕТУРИСТИЧНІЙ» СТОЛИЦІ ІРАНУ

«Після смерті хороші коти потрапляють у Стамбул, а погані – у Тегеран» (с).

Ця фраза, яку я нещодавно почула, дуже добре описує столицю Ірану. І справа тут не лише у котах. Та про все по порядку. Існує думка, що де-де, але в Тегерані точно немає що робити мандрівникам. Усі блогери в один голос стверджують: столиця Ірану – лише перевалочний пункт, тут майже немає визначних туристичних пам’яток і взагалі нічого цікавого. Ми теж так думали. Та навіть в Тегерані, в цій «нецікавій» столиці, ми чудово провели час і побачили багато такого, що точно запам’ятається.

Тегеранська молодь

ДОБИРАННЯ І ВІЗА

До Тегерана ми прилетіли посеред ночі з Баку азербайджанським лоукостером Buta Airways, який тепер літатиме зі Львова до столиці Азербайджану. Квитки до Ірану недорогі – близько $25. Приліт – у головний аеропорт країни ім. Імама Хомейні. Перш, ніж пройти паспортний контроль, необхідно отримати візу по прильоту. Ми дуже хвилювалися, а даремно: офіцер нам поставив кілька стандартних питань, про страховку навіть не згадував. Спитав лише маршрут подорожі, а також номер телефону житла, де ми зупинимося (і зателефонував туди! Тож несправжні бронювання не годяться). Крім того, перепитав кілька разів, чи немає у нас друзів в Ірані, та дату нашого повернення. Ми заповнили невеликі анкети, оплатили по 80 євро за візу і пішли на контроль. Ніяких відміток, штампів і власне віз у паспорт не ставлять і не вклеюють. Ми навіть не знали, на який термін у нас віза. В Інтернеті пишуть, що ніби на 30 днів.

Прапори в Ірані - кругом і всюди

Про що нас ніхто не попереджав, так це про те, що прилітаємо ми в новий термінал Salam. Ми теж спершу і не зауважили, допоки не вийшли з терміналу на вулицю і не прочитали його назву. Не насторожило навіть те, що працівник, який видає візи, написав на нашій анкеті Salam. Я-то думала, що він нас вітає у країні J

Цей новий термінал розташований кілометрів за 10 від головних терміналів. До самого ранку нам довелося сидіти в ньому, оскільки бронь житла була аж на наступну ніч. У «Саламі» не було Wi-Fi, з розваг лише один-єдиний малесенький магазин, обмінник, туалет і кімната для молитви.

О 6-й ранку між терміналами починає курсувати автобус. Тільки ми так і не зрозуміли, чи він платний, чи безкоштовний: водій не хотів відчиняти двері, поки не заплатимо. А скільки треба заплатити, він жодною мовою, крім фарсі, сказати не міг.

У головному терміналі 1 можна одразу придбати місцеву sim-карту (ми взяли Irancell), а також поміняти гроші (на другому поверсі курс нормальний – практично такий, як і в місті). А оскільки ми прилетіли у п’ятницю – вихідний день для іранців – то банки і крамниці в центрі могли бути зачиненими.

Наші перші знайомі: продавці кави в аеропорті. Зверніть увагу на брошку дівчини :)

Аеропорт знаходиться за 40 км від Тегерана. Щоб доїхати до міста громадським транспортом, необхідно вийти з головного терміналу за вказівниками до поїзда. Потяг їде за розкладом щогодини, квиток купувати там же в касі. На станції Shahed Baghershahr необхідно пересісти на електричку метро (червона гілка, напрямок Tajrish). Взагалі завантажити карту метро латиницею – це must do перед поїздкою в Іран!

До центру їхати з годину, не менше. У зворотному напрямку потяг в аеропорт їздить десь до 8-ї години вечора тільки.

Метро в Тегерані доволі розвинене, потяги їдуть часто. Квиток дешевий – 15000 ріалів (а наші гроші, це десь 3-3.50 грн). Варто пам’ятати, що перший і останній вагони іранського метро – жіночі, чоловікам туди зась. Але всі інші вагони спільні, і якщо жінка хоче їхати в загальному, вона їде разом з чоловіками. Маленька дискримінація навпаки.

Жіночі вагони відділені перегородкою

До речі, Тегеран – велетенське місто, тож метро дуже виручало. За різними даними, тут проживає 15-20 млн людей разом з передмістями та тими, хто щодня приїжджає на роботу.

Мабуть, якісь шахіди. В Ірані часто зображають героїв ірансько-іракської війни

А ця парочка нам дуууже сподобалася!

Наше житло було в центрі недалеко від метро – цілком нормальний Seven hostel, з окремою кімнатою і ванною в номері. Житло шукали на hostelsiniran.com, а бронювали безпосередньо пишучи на електронну пошту. Адже Booking, AirBnb в Ірані заблоковані.

Хостел в Тегерані

Вид з тераси нашого житла

ЩО РОБИТИ В ТЕГЕРАНІ

Скажу одразу, що супер-цікавих пам’яток в Тегерані дійсно небагато і всі вони розкидані містом. Проте все одно є місця, варті уваги. Але ми не їздили ні у відомий палац Голестан, ні в національну скарбницю, ні до вежі Азаді, які є символами столиці.

Планетарій

Музей ісламської революції

Перш за все, ми вирішили подивитися провокативні антиамериканські графіті на стінах колишнього посольства США, з якого зробили музей шпіонажу. У сам музей не ходили, а от на стінах побачили сучасне мистецтво, одобрене владою. Ця локація знаходиться одразу на виході з метро Taleghani.

Ми спершу пішли не  в той бік і натрапили на невеликий парк. Та єдине, що в тому парку мене вразило – дикі коти, в прямому сенсі дикі. Їх там повно, ці створіння, худі і облізлі, волають не своїм голосом і не йдуть до рук. Потім ми дізналися, що іранці часто кішок недолюблюють. Деякі люди заводять вдома, але багато хто ставиться до котів не дуже. Це точно не Стамбул, де котів просто обожнюють. До речі, кажуть, що коли глянути на карту Ірану, можна побачити силует котика. Хоча мені мапа більше нагадує равлика.

Кіт-бандит

Наступна зупинка – метро Shahid Hemmat. Тут знаходиться велика відпочинкова зона, яку дуже люблять тегеранці: два парки – Талегані та Аб-о-Атеш, які з'єднані сучасним пішохідним мостом Табіат.

Вид з мосту: на горизонті гори, яких майже не видно через смог

У парках у вихідний день дуже людно. Іранці сюди приходять цілими сім’ями на пікніки. І для цього у них є всі можливості, адже парки добре облаштовані альтанками, мангалами та туалетами.

На мосту Табіат, який, до речі, спроектувала жінка-архітектор, людно, як в мурашнику. Міст проходить над шосе, а ще звідси відкривається панорама з одного боку на гори, з іншого – на місто. Щоправда, має дуже пощастити, аби ту красу добре роздивитися: над містом постійно стоїть смог, повітря дуже забруднене. Через що час від часу скасовують заняття в дитсадках та школах.

Тут мав би бути вечірній Тегеран, але його майже не видно

У самому парку є чудові фудкорти зі смачною їжею. Ми обрали Island food court і не пошкодували! Їжа добра, а порції величезні!

Порції величезні, а "пиво" безалкогольне. На смак солодке))

У когось свято :)

У самому ж центрі, поблизу нашого хостелу, ми не те що кав’ярень не бачили – магазину жодного з продуктами на нашій вулиці не було! А лише суцільна вулиця з торговцями, що продають шини і запчастини до машин. Ще більший треш чекав увечері, коли ми в пошуках кіоску з водою йшли тротуаром попри якусь брудну канаву. І раптом там почало щось ворушитися.

- Дивися, щур!

- Щур?? Та їх тут десяток!!!

Отак, обдерті страшні коти в парку і щурі під ногами, welcome to downtown!

Типова вулиця центру з обмежувачами для мотоциклістів. Але всюди доріжки для незрячих

Коли ти в Ірані, неможливо лишитися без друзів. У нас там з’явилася хороша знайома. Разом з чоловіком та донькою вони запросили нас у гості та показали свій район. Їхня родина проживає на півночі міста – і це зовсім, зовсім інший Тегеран! Здається, цей район мало відрізняється від європейських доглянутих міст. Тут інша за стилем забудова, багато торгових центрів і супермаркетів. Люди проживають більш заможні, нерухомість дорога. Все тому, що цей район ближче до гір, а отже повітря тут значно чистіше. У центрі ж дихати просто нестерпно через смог: у мене в перший день почалися проблеми з горлом.

Цікавою і гарною локацією північного Тегерана є парк Меллат. Це дуже доглянутий парк і котиків тут люблять, приносять їм їжу. А ще в Меллаті повсюди стоять апарати з безкоштовною питною водою, безкоштовний WC, безкоштовний зоопарк. У парку можна пограти в шахи, гольф і ще якісь ігри, назви яких ми не знаємо.

Місцева тьотя-модниця

Також на півночі столиці є дуже гарний і цікавий Музей часу, у який нас запросили нові знайомі. Тут представлені різноманітні годинники зі всього світу різних епох. І сама будівля дуже гарна – з ліпниною, вітражами, мармуром.

Та найбільше в  Тегерані мене вразили гори! Ми поїхали на околицю в район Дарбанд. Повітря тут дійсно свіже, коло підніжжя гір тече річка. Тут починається гірський хребет Ельбурс (не плутати з Ельбрусом). І, зокрема, гора Точал (3964 м).

Тут розвинута інфраструктура, є непогана канатна дорога (адже на лижах в Ірані катаються ще й як!), починаються трекінгові маршрути. Також можна ліфтом піднятися на оглядовий майданчик. Безкоштовно.

Оглядовий майданчик

На горі знаходиться безліч кав’ярень та ресторанів, тут гарно і цікаво гуляти, до того ж, можна смачно перекусити. Або засісти чаювати на килимах і подушках під звуки гірської річки. Осінь в Тегерані просто прекрасна, коли ти в горах!

Боби в спеціях - дуже популярна вулична їжа

А як вам варені буряки в сиропі?))

У столиці Ірану ми провели два дні: перший день по прильоту і останній перед вильотом. Звідси ми вирушили до чудового старовинного міста Ісфахан, який можна назвати культурною столицею. Автобуси курсують з південного тегеранського автовокзалу (South Bus Terminal, станція метро Terminal-e-Jonoub, червона гілка). Автостанції тут звуться терміналами.

Квиток завчасно не купували. Чесно кажучи, ми навіть касу не знайшли на цьому гігантському вокзалі. Водії автобусів самі закликають пасажирів. Транспорт курсує часто, краще обирати категорії VIP. У таких автобусах дуже широкі крісла, які розкладаються майже повністю. В одному ряді по два крісла, в  іншому - по одному. У дорозі до Ісфахана ми повели 5 годин (що для Ірану фігня відстань), ціна квитка – $4. По дорозі була одна 20-хвилинна зупинка біля магазину. До речі, у вартість квитка входить маленький бісквіт і сік, так що з голоду не вмреш.

І далі в Ісфахані ми потрапили у справжню перську казку, про яку я напишу згодом.

Краєвиди за вікном автобуса

 

Забігаючи наперед, скажу, що Іран точно увійшов у мій персональний ТОП-3 улюблених країн поряд із Португалією та Марокко. 

При копіюванні фото та тексту або його частини посилання на цей блог обов’язкове!