ІСФАХАН: ПОЛОВИНА СВІТУ

Ісфахан став нашим другим відвіданим містом в Ірані і одним з тих, що вразили найбільше. Місто дійсно постало наче з казок Шахерезади: з неймовірними мечетями, арками, мозаїками, справжнім східним базаром і колоритом. Взагалі слова «казковий», «чарівний», «неймовірний» я найчастіше повторювала в Ірані. І особливо – в Ісфахані, який ще з давніх-давен називають «половиною світу». І недарма. Адже тут, здається, є все, що тебе може вразити. Ну, або половина зі всього.

Ісфахан, як зелена оаза, постав серед кам’янистої безлюдної  землі. Довкола ще не зовсім пустеля (хоч вона і близько), проте краєвиди доволі одноманітні: жовта земля, скелясті гори без дерев, де-не-де видніються невеликі поселення.

П’ять годин автобусом із Тегерана – і ми у цій персидській казці. На автовокзалі нас зустрів знайомий, у якого ми зупинилися на пару днів. Ісфахан – місто величезне, колишня столиця, тут є метрополітен і кілька мільйонів жителів. Насправді місто дуже зелене, тож після Тегерана відчувався контраст: усюди парки, алеї, а довкола – гори.

Наш друг і ми

Ми зупинилися у нашого друга в передмісті – завжди цікаво побачити, як живуть місцеві. А, до того ж, ще й познайомилися з його арабським дідусем з Кувейту, який саме гостив у своєї іранської родини. Дідусь Абдулла має десятьох дружин у різних країнах, тож і подорожує частенько, переважно арабським світом. І перше його питання – чи говоримо ми арабською. Ага, в Україні :) Це ж дуже розповсюджена в нас мова :)

Наше "ліжко" , зате на персидських килимах :)

Насправді кувейтці дуже багаті за нашими мірками, бо держава там постійно щось виплачує своїм громадянам, і суми йдуть на тисячі доларів: при одруженні $16 тис., $500 щомісяця на оренду житла, якщо свого немає, $115 тисяч через 15 років на ремонт. Ну і, звісно, при народження дитини, при смерті годувальника тощо. Це я прочитала у цьогорічній статті про Кувейт, але наш іранський друг також про це розповідав. Вранці ми провели дідуся Абдуллу в аеропорт і поїхали досліджувати місто.

Арабський дідусь

Серцем і окрасою Ісфахана є Площа Імама – друга за розмірами у світі, і яку охороняє ЮНЕСКО! Історична назва площі –  Мейдан Нахш-е Джахан. Вочевидь, слово «майдан» прийшло до нас з цих країв.

На площі є фонтан, багато газонів, на яких відпочивають місцеві та влаштовують пікніки. До такого виду відпочинку в іранців особлива любов.

Ці День народження святкували. До речі, ринопластика дуже в Ірані популярна

А ці ніби афганці, за словами нашого друга. Може, то його дружини?)

По периметру – крамниці. Та найкрасивішими спорудами на площі є сакральні споруди: Мечеть шаха Лотфолли та Мечеть Імама. Вони збудовані у 1600-х роках у є надзвичайно гарними! Взагалі іранські мечеті зовсім не схожі на ті, які я бачила раніше в ісламських містах: у Стамбулі, Баку, Марракеші, Танжері. В Ірані інший стиль в архітектурі.

Навпроти мечеті шаха – палац Алі-Капу.

Палац

Не менш цікавою локацією є базар Гейсаріє, котрий починається тут же, на площі. Його вхід увінчують ворота Гейсаріє – теж справжня пам’ятка архітектури. І ось ви не просто входите через ринкові ворота всередину – ви потрапляєте у загадковий світ східних спецій, посуду з бірюзою і позолотою, літаючих килимів і чарівних ламп.

Портал у чарівний світ

Сучасний продавець килимів

На відміну від Марокко, тут немає нав’язливого сервісу торговців. Ніхто не закликає, подекуди агресивно, купити його товар, як це було в Марракеші чи Фесі.

Продавець шафрану

Неподалік базару наш друг завів нас у чудовий ресторан персидської кухні – Atigh Restaurant. Там дуже гарна атмосфера і смачна традиційна їжа!

...і "нетрадиційна" кока-кола

До речі, про їжу. В Ірані, як і в інших східних країнах, мені все смачно. Традиційно тут їдять рис, кебаб, курку зі спеціями. Що цікаво: до кебаба завжди подають свіжу м’яту, яка зовсім не така, як наша, а також сиру цибулю, яка має солодкуватий смак. Наш друг так і сказав: кебаб без цибулі – це не кебаб. Ну, мабуть, як наш борщ без часнику.

Ще дуже смачною іранською стравою є дізі – щось на зразок печені чи гуляшу з баранини, картоплі, помідорів, квасолі та нуту. Це дуже смачно!

А ще нам пощастило побачити в Ісфахані повноводну річку. Пощастило, бо вона часто пересихає через відсутність дощів. Та й раніше в інтернеті я бачила замість води пересохлу землю. Через ріку Заяндеруд збереглися два середньовічні мости, які просто вражають своєю атмосферністю, а увечері красиво підсвічуються!

Сіо-се-Поль

Перший – Сіо-се-Поль – (у перекладі – міст 33-х арок), вражає своїми арками, власне через які і дістав таку назву. Тут дуже людно, особливо увечері. Іран- це та країна, у якій немає натовпів туристів, тож можна побачити справжнє локальне життя.

Другий міст – Поль-е-Хаджу – не менш красивий та цікавий. Під мостом є кав’ярні. Часто сюди приходять цілими родинами. Тому найголовнішою пам’яткою Мосту Хаджу є люди. А ще вечорами тут збираються місцеві чоловіки і акапельно співають неймовірних перських пісень. Це настільки заворожує, просто важко повірити, що десь у нашому глобалізованому світі є такі справжні куточки.

Міст Хаджу

 

Неподалік мосту Хаджу ми помітили цікавий пам’ятник – рука з кульбабою. 

А наш знайомий завів нас у зовсім непримітну крамницю навпроти, де роблять смачне шафранове морозиво, яке трохи нагадує італійське джелато, котре ми пробували в Неаполі і Римі! 

Ще раз: морозиво з шафрану! От як не любити Персію? Тут шафран – найдорожчу спецію на світі – додають і в солоні страви, і в десерти, і навіть у сам цукор. Цукру, до речі, в Ірані мільйони видів: з трояндою і м’ятою, шафраном і сезамом, в кубиках і на паличці. Іранці не додають цукор в чай, як ми: вони його їдять вприкуску.

Цікавим місцем в Ісфахані також є Вірменський квартал. Тут досі проживає невелика громада вірмен, які навіть мають свою християнську церкву.

Вірменська церква

А от природною красивою пам’яткою Ісфахана є гора і парк Софе. З гори видно місце як на долоні. Щось подібне, як у марокканському Фесі. Тут можна довго гуляти парком, є навіть зоопарк, а ще- безкоштовні чисті туалети. Так, саме такі побутові елементарні речі в далекому Ірані мене дивували чи не найсильніше, адже в українських парках таке далеко не завжди побачиш.

Софе

Ісфахан став одним з моїх найулюбленіших іранських міст. Це дійсно культурна столиця. На жаль, ми провели тут небагато часу, бо треба було вирушати в Язд, який так само став взірцем справжнісінької Персії.

Квиток на автобус - усе на фарсі

Тож далі буде…

При копіюванні фото, тексту чи його фрагменту посилання на цей блог обов’язкове!