Язд: Місто на краю пустелі


Уявіть собі прохолодний осінній ранок. Сонце світить, але ще не припікає, повітря морозне. На небі ні хмаринки. На тротуарах у маленьких крамницях продавці фруктів розкладають свій товар. Пахне яблуками. Десь кукурікає півень. Вузькі вулиці піщаного кольору майже безлюдні. День лише починається. Діти спішать до школи. Двірник здіймає куряву мітлою. Кав’ярні ще не відкрилися. Саме таким виглядає ранок у Язді. Це перське місто так і заманює блакитними куполами і мінаретами старовинних мечетей, лабіринтами вулиць, глиняними будинками середмість та, певна річ, східними базарами.


Язд відрізняється від інших іранських міст своєю архітектурою, кліматом і загалом атмосферою. Тут легше дихати, на відміну від Тегерана. А вулиці зовсім не схожі на ті, що ми бачили в Ісфахані.


Сюди ми добиралися автобусом з Ісфахана близько 5 годин. Природа за вікном дуже цікава: від пустелі до скелястих гір. Дорогою поселень трапляється мало, але коли проїжджаєш міста, то вони просто гігантські! Здається, що всі іранці зібралися ставати міськими жителями.

В автобусі ми розважались, як могли :) А за вікном - пустеля
Типовий іранський краєвид
Прибувши до Язда надвечір, розуміємо, що найкраще добиратися до готелю на таксі. Добре, що вони в Ірані дуже дешеві. Щоправда, на автовокзалі за нас ледь не побилися самі таксисти. Але ми від них благополучно втекли на машині їхнього конкурента, який щойно привіз на вокзал пасажирів і забрав звідти нас.
Готель, в якому ми зупинилися, нагадує традиційний караван-сарай. Ще на підході до нього ми почули звуки намазу з мечеті, що додало ще більшого колориту. Наш номер був на другому поверсі, у вікна заглядала пальма. 

Зліва - жіночий "дзвінок", справа - чоловічий. Якщо жінка сама вдома, а стукає мужчина, вона може йому не відчиняти. По звуку одразу чутно, хто прийшов.
Взагалі в таких гостьових будинках дуже затишно, все у типово східному стилі, а у внутрішньому подвір’ї, крім пальми, росте гранатове дерево і є басейн з золотими рибками, а також тут живуть папуги і канарки.




До речі, особливістю іранського житла є нетипові ванні кімнати. Тут немає душових кабін – є лише дірка для стоку в підлозі, ніяких шторок. Але всюди стоять гумові капці – і в готелях, і  в хостелах, і у приватних будинках. Усе для гостей))

На базарі
 

Вечір в Язді мені запам’ятається, мабуть, назавжди. Вечірні іранські міста по-особливому красиві, адже всі мечеті дуже гарно підсвічуються. А у центрі височіє дуже гарна середньовічна П’ятнична мечеть.


А ще «фішкою» Язда є кав’ярні і ресторани на дахах будівель. Тут так затишно і смачно! Коли дивишся з висоти на місто, здається, що дійсно летиш на килимі Алладіна (чи хто там на ньому літав?). Тераси дуже гарно облаштовані: з килимами, подушками і навіть котами, які самі приходять, чуючи смачні аромати.


В Ірані часто прийнято їсти на тапчанах. На ньому розкидані подушки і пледи. Посеред тапчана, куди ти залазиш без взуття, стоїть стіл з підігрівом – корсі. Маленький столик накритий вовняною ковдрою. Сісти потрібно так, аби ноги опинилися під столом, накриті цією ковдрою. А під стіл ставиться розжарене вугілля, яке може годинами тримати тепло. Це так зручно і просто! А над тобою – мільярди зірок. Перська ніч – казкова ніч!

Саме в Язді ми вперше побачили таку цікаву конструкцію. І якби не азербайджанська туристка, яка нам розповіла, що це таке, ми б ніколи не здогадалися.


Тут, на даху, ми вперше в житті спробували м’ясо верблюда. Не скажу, що воно чимось дуже особливе, хіба дещо дорогою ціною. А також традиційну іранську страву – дізі, яку подають у металевих горщиках прямо з печі.

Наступного ранку ми вийшли з готелю якомога раніше, аби встигнути подивитися місто. Архітектурою Язд дуже відрізняється від інших іранських міст. А його історичний центр нагадує медіну марроканських  Марракеша, Феса чи Шефшауена: такі ж заплутані лабіринти вулиць, автентика і колорит. Іранці кажуть, що це вони перші почали будувати вулиці у такий спосіб. А потім це перейняли араби і розповсюдили далі аж на весь Магриб.


Язд розбудувався колись неподалік пустелі, тож і кольори будинків тут «пустельні». І лише мечеть у центрі виділяється своїм блакитним кольором.

Дівчинка йде до школи
Іншою особливістю Язда є бадгіри: це спеціальні конструкції на дахах будівель, які нагадують вежі з вертикальними отворами. Насправді це такий собі традиційний кондиціонер, адже влітку тут справжня пустельна спека. Тож недарма бадгіри називають ще «ловцями вітру», бо коли потоки повітря попадають у його отвори, приміщення добре вентилюються і не нагріваються.


А от зовсім нестандартною пам’яткою Язда є вежі мовчання. На жаль, у нас забракло часу, аби до них поїхати, проте дорогою ми бачили такі вежі з вікна автобуса. Давньою релігією іранців (які, до речі, вважаються арійцями) є зороастризм. Його тут сповідували до арабської ісламізації, та й зараз часто можна зустріти іранців-зороастрійців. Серед іншого, у зороастрійців є свої специфічні уявлення про смерть. Померлих вони не ховали у землі, не спалювали у вогні і не пускали за водою. Вважалося, що все це оскверняє природу. Тому тут будували вежі мовчання. Тіла померлих виносили на ці вежі і вони там лежали, допоки хижі птахи-падальники їх повністю не поїдали. Потім кістки кидали у глибокий колодязь посередині вежі. Зараз нам це здається диким звичаєм. Але люди на цій землі так жили століттями.

Ось там на горі можна побачити таку круглу вежу
Язд не хотів нас відпускати, та у нас був запланований переїзд у південний Шираз. Іран – це одна з тих країн, де мені подобалося ну практично все! Для туриста це просто неймовірне відкриття! Тому я можу на 100% радити сюди поїхати.





При копіюванні фото, тексту чи його фрагменту посилання на цей блог обов’язкове!


Коментарі

Популярні публікації