Таємниці Магрибу. Фес

… потяг до Феса вже кілька годин повз марокканськими степами, кам’яними територіями з жовтою землею. Раптово ця безлюдність змінювалася станціями і великими містами. Один раз, на під’їзді до Рабата – столиці королівства – на обрії навіть з’явилася синя смуга Атлантики.

Люди заходили і виходили. Одна наша попутниця з Марракеша поспішала до столичного аеропорту. На неї очікувала довга дорога до Саудівської Аравії: Саміра збиралася у паломництво до Мекки. Їй цікаво було поспілкуватися з українцями. Вона подорожувала небагато, переважно арабським світом. Лише раз була у Берліні, а наступного року хотіла б полетіти у країни Східної Європи. Ми їй розповіли про лоукостери і вона довго не могла повірити, що такі ціни існують. 

У Рабаті до нас підсів вже немолодий марокканець, елегантно вбраний у костюм-трійку  і капелюх. Чоловіка звали Моххамед. Він написав французькою мовою книжку Les Mûriers de la Vallée du Za («Шовковиці долини За (?)» – віз її з собою комусь на презент. Наскільки я зрозуміла, книга про історію і економіку, культуру і традиції одного з регіонів країни. 

Незважаючи на вже старший вік, він чудово говорив англійською, хоча востаннє вчив її, як зізнався, ще у 80-х роках. Говорили про політику, Україну, Папу Римського та трохи про іслам.

Нарешті Фес. Це найстаріше з чотирьох імперських міст Марокко (є ще Марракеш, Мекнес та Рабат), кожне з яких колись було столицею. А сьогодні Фес – мегаполіс з населенням у 2 мільйони. Тут не одна, а дві медіни. Кажуть, що в середмісті Феса понад 9500 вулиць, яких не знайти на жодних картах світу! І це лише центр міста!

Ворота в старе місто

Місто ділиться на три гігантські частини: Фес-Ель-Балі (стара медіна), Фес-Ель-Дждид (друга медіна) та Нове Місто (Ville Nouvelle). Найстаріша частина – Фес-Ель-Балі – обнесена середньовічними мурами з величними воротами-входами. Ця частина охороняється ЮНЕСКО  і найбільше приваблює мандрівників.

Центр знаходиться трохи далеко від залізничного вокзалу, та ми якось прийшли пішки, не знайшовши автобусної зупинки там, де вона позначена на Google maps. Та згодом у Фесі ми пересувалися лише на таксі. Так-так, у булочну, тобто Carrefour. Бо таксі у Марокко дешеві.

Існують grand taxi («великі таксі», - франц.), що курсують за місто і коштують дорожче, і petit taxi («малі таксі»). Petit taxi їздять за лічильником (якщо водій відмовляється його вмикати – чекайте наступне, але у Фесі таких проблем ні разу не виникло). За посадку беруть 1,4 дирхами (1 дирхам = 3 грн). Ми платили за таксі 10 дирхамів за двох.

У медіні проїде лише кінь :) Так розвозять газові балони для приготування їжі

У кожному місті машини таксі мають свій особливий колір: у Марракеші – бежеві, в Шефшауені – блакитні, в Танжері – бірюзові, а у Фесі – червоні. Їх не треба викликати телефоном:  достатньо вийти на дорогу і зупиняти. Таксі їздять просто щохвилини, це дуже популярний транспорт. Ви можете підсісти в таксі, якщо там вже є пасажири. Так само і до вас можуть підсісти, якщо комусь по дорозі. Але не розраховуйте, що вас завжди довезуть до місця призначення (оті 9500 вулиць непроїздні!). Якщо вам треба в медіну, найкраще сказати водієві назву воріт, через які ви збираєтеся зайти в центр міста. А далі – тільки пішки.

Щоб сильно не блукати, ми поселилися на окраїні медіни Фес-Ель-Балі – одразу за стіною. Ріад Dar Berrada виявився дуже гарним – з мозаїками зіляж та терасою на даху. Та найголовніше – його зручне місцерозташування. 

На терасі нашого житла

Внутрішній двір ріаду

До головних пам’яток – рукою подати. Однак довкола таких ріадів повно місцевих хлопців, які увесь час намагаються знайти довірливого іноземця і розвести його на гроші. Тільки і чути постійне: Мonsieur, where are you going? Way is closed! За їхньою схемою, ти мав би довіритися, що там дійсно тупик і піти за хлопцями. Вони б трохи поводили, покружляли, потім вивели б тебе і вимагали би «чайові».

Вулиці Феса

Одного дня ми поверталися до помешкання. Знову почули звичне: Мonsieur! Where are you going? Коли малий почув, що йдемо ми додому, розчаровано протягнув: Au revoir, і побіг далі ганяти м’яча, допоки на його вулиці знов не з’явиться хтось чужий.

А як вам такі вулиці-щілини? :)

До речі, про мову. У  королівстві розмовляють марокканським діалектом арабської мови – даріжа. Наскільки мені відомо, даріжа дуже сильно відрізняється від класичної арабської, хоча для нашого слов’янського вуха звучить так само незрозуміло. Також на півдні багато людей розуміє і говорить французькою, на півночі – іспанською (залежно, яка територія була під протекторатом Франції чи Іспанії свого часу). Тож у Марракеші вивіски часто продубльовані французькою, а в Шефшауені – іспанською. Чесно кажучи, завжди думала, що мені ніколи не знадобиться французька, яку я вчила у школі. А воно он як вийшло! Ніколи не знаєш, куди тебе доля закине, а знання за плечима не носити! Тому вчіть мови!

Але у великих містах, та ще й у сфері обслуговування, цілком нормально порозумітися і англійською. Плюс мову жестів ще ніхто не скасував.

Двері у Фесі надзвичайні! Ажурні, казкові!

Окрасою Феса і його чи не найголовнішим символом є Блакитні ворота – Баб-Бу-Джелуд. Брама зведена у ХІІ ст., однак сучасний вигляд набула завдяки реставрації у 1912 році. 

Ворота дійсно гарні, типово мавританські, з арками та мозаїкою. Проходячи повз них, потрапляєш у лабіринт. І тут починається!...

Увечері Блакитні ворота стають просто казковими!

До речі, одразу як заходиш в Блакитні ворота, у першому повороті праворуч на куті знаходиться чудове кафе з простою назвою Shez Said («У Саїда»). Але їжа там просто божественна! Ресторанчик легко впізнати за блакитними скатертинами і синім посудом. Прямо на базарі, посеред торгових рядів. Ми відвідували цей заклад аж тричі, аби розсмакувати марокканську кухню сповна. Для нас це стало найсмачнішим місцем у всьому Марокко. Власник сам обслуговує клієнтів. Мені здається, це всюди нормально, крім України чомусь. У нас все ще рідкість, щоб бізнесмен працював поряд з найманим працівником.

Гігантські оливки

Так от у того Саїда що не страва, то шедевр! Готує тут же, у куті, приємна марокканська жіночка, але вона точно чарівниця, раз уміє робити таку смакоту!

Тут готують тажини – щось на зразок рагу в спеціальному глиняному посуді. Це була моя найулюбленіша страва у Марокко. Кус-кус з м’ясом, овочами та навіть родзинками і нутом. Здавалося б, як поєднати кашу, картоплю, кабачок та ізюм? А легко!

Зліва - кус-кус, справа - тажин

А ще дуже цікавий і трохи дивний марокканський пиріг – пастілла. Це пиріг з солодкого листкового тіста, посипаний щедро цукровою пудрою та корицею. Всередині – мелений мигдаль і ….солона курка з цибулею та яйцем! Нагадую: зверху цукор. Традиційно його випікали на весілля і додавали м’ясо голубів. У королівстві люблять нестандартні поєднання.

Пастілла (pastilla au poulet)

Також одного разу у Саїда нам принесли традиційний марокканський суп з чечевиці – харіра, хоча ми його не замовляли. Але це був подарунок від закладу усім відвідувачам. Оливки і хліб також завжди йдуть безкоштовно до їжі.

Харіра

А що ж там далі, у лабіринтах темних вулиць? Найвідомішою пам’яткою міста є знамениті красильні Шуара. Саме їх показували в серіалі «Клон», який я не дивилася. Але цей факт додає ще більшої популярності цьому місцю.

Красильні – це величезні кам'яні ємності, у яких фарбують шкіри. Для цього використовують лише натуральні барвники. Потім шкіри кілька тижнів киснуть у фарбі, далі їх сушать, і вже потім з них шиють сумки та гаманці.

Так сушать шкіри

Над красильнями стоїть сморід і насправді це пекельна робота для працівників. Усе робиться вручну – як тисячоліття тому, під палючим сонцем.

Та найголовніше – знайти ці красильні. Нагадую: GPS там не працює, а «провідники» навряд чи вас заведуть безкоштовно і правильно. Але нам пощастило – ми знайшли красильні за допомогою місцевих жителів абсолютно без «чайових». Спершу один молодий чоловік, прийстойно вбраний, сам запропонував показати шлях і запросив йти за ним. А потім просто «пірнув» у якусь мишачу нору – інакше той перелаз не назвеш. Я б його навіть не помітила сама. А якби помітила, подумала б, що то чиясь кладовка. Але то вулиці Феса. Шкода, що я не зняла це на камеру. Думаємо: ну все, зараз почне вимагати грошей і не відчепиться. Але чоловік нас вивів у правильному напрямку і пішов по своїх справах.

Далі ми запитали дорогу у жінки в хіджабі з трьома дітьми (ну така вже не повинна обманювати, виглядала чесною). І вони дійсно вивели нас на вуличку, де були красильні. Та і це не все. Красильні заховані поміж будинків, які їх оточили по периметру. Спритні марокканці поробили там магазини і пускають подивитися, як фарбують шкіру, тільки через свою лавку. А потім, якщо вірити блогам і форумам, просять 1-2 євро за вхід.

Коло красилень живе багато котів і кошенят

Але є один «чесний» магазин - №10. Вони пускають на свою терасу абсолютно безкоштовно! Навіть вивіску на вході почепили, написавши, що Free entrance. Я ще про всяк випадок уточнила, чи безкоштовний буде вихід. Ну марокканці, знаєте… Таки все безплатно!

Місто супутникових антен)

Вид на красильні з цього магазину, мабуть, один з найкращих. На вході усім пропонують гілочку м’яти, аби ніжних європейців не злякав запах Африки. От наївні! То вони ще не знають, як львівське сміттєзвалище влітку пахне! Словом, м’ята нам не знадобилася, а сморід там не такий і великий, як всі розказують.

А от гаманці-сумки раджу там не купувати. Націнка страшна, хоч це і все зроблене вручну. За гаманець вони там просять по 30 євро. Та за кілька вулиць ви знайдете такі самі вироби вдвічі-втричі дешевше, головне – торгуватися.

Центр Феса відомий своїми кварталами ремісників. Тут, як і тисячу років тому, роблять все вручну. На одних вулицях шиють вироби зі шкіри, на інших займаються чеканкою і виготовляють свої чарівні лампи або мідний посуд, десь роблять килими.

У цьому кварталі роблять мідний посуд

А так у вуличних пекарнях печуть хліб. Якась марокканка сама запросила нас це сфотографувати

Ще однією видатною пам’яткою міста є університет Аль-Каруїн. Це найстаріший у світі (!) навчальний заклад, який досі діє! З 859 року! І що цікаво, заснувала його жінка – донька багатого купця з Тунісу, Фатіма. Спочатку була збудована мечеть і школа при ній, а сьогодні Аль-Каруїн розширився до розмірів університету, має кілька факультетів. 

Подвір'я Аль-Каруїну. Немусульманам заходити не можна...

Ми всі знаємо Оксфорд і Гарвард, Сорбонну і Болонський університет, та чомусь так мало цікавимося Сходом, арабським світом, а там – ціла цивілізація! Арифметика, астрономія, медицина – усі ці науки вивчалися у східному світі з давніх-давен. А ми і дотепер користуємося арабськими цифрами.

Вихід зі старого міста. Важко навіть уявити, яким ефектним і неприступним воно було в Середньовіччі

Звісно, ми не могли не помилуватися Фесом згори. Для цього нам порадили вийти за міські стіни і піднятися на пагорб. Там збереглася частина середньовічної фортеці Borj Nord (зараз там музей зброї). А поряд – сквер з чудовою панорамою на це велетенське місто!

–      –Ти маєш тримати свої губи ось так, – каже мені французькою дівчинка років семи і показує жестами, як треба тримати рот "на замку". – Я працюю, – хитро додає.

А потім спритно дістає з-за спини картонну коробку і зі сміхом жбурляє її в продавця в кіоску. Той не свариться, а лиш вдає великий подив з її витівки. Але мала марокканка вже перебігає вулицю на інший бік, весело сміючись.

Діти тут взагалі веселі, їх багато, і вони граються не смартфонами й айфонами. Їхнє щастя - у вуличному коті, у футболі зі старим м'ячем, де замість воріт - лавка в сквері, у свіжих булочках і цукерках за копійки в кіоску. Їхні мами, здається, не переймаються вихованням, як наші. Часто розмова коротка: закатав істерику - отримав по дупі, ото і вся наука. Бо в неї їх четверо або п'ятеро. Та по дітях не видно, що вони нещасливі.

Гамірний Фес поринає у сутінки, а ми - в одну з його численних вулиць. Ніч огорнула Магриб, і зорі на небі раптово трохи змінили свої місця.

Ми пробули у Фесі дві ночі та один повний день. Цього вистачило, щоб подивитися найдавнішу медіну Фес-Ель-Балі. Звідси нескладно добратися до інших міст чи країн. У Фесі є аеропорт, залізничний вокзал (квитки і розклад можна глянути на сайті марокканської залізниці), кілька автовокзалів. Перевізник CTM має свою окрему автостанцію.

Табло автобусів СТМ

Про інші міста Марокко можна прочитати за посиланнями:

Таємниці Магрибу. Марракеш

Таємниці Магрибу. Шефшауен

Таємниці Магрибу. Танжер

Маршрут півднем Марокко

Феський ослик

При копіюванні тексту, його фрагменту, а також фотографій, посилання на цей блог обов'язкове!