Таємниці Магрибу. Марракеш.

Марокко – країна сучасна й традиційна, релігійна і світська, бідна і багата водночас. Ми маємо багато упереджень про неї. Забігаючи наперед, скажу, що тут чоловіки не одружуються на чотирьох жінках (хоча мають право), навіть у короля одна дружина. Та й то, подейкують, що вони розлучилися. Багато жінок в Марокко ходять на роботу, у паранджу масово не закутуються. Алкоголь у супермаркетах продається, а Марокко є виробником унікального «сірого» вина, якого немає більше ніде в світі.

У пошуках африканського тепла

«Адже подорож починається не в момент фізичної присутності людини у певному місці… Вона починається з першою думкою про деяку ціль, з першим почуттям і першою пов’язаною з ним дією» (Жалід Сеулі «Марракеш»).

Наша подорож до Марокко почалася не 27 березня, коли ми в морозний сонячний ранок зійшли на борт літака у варшавському аеропорту. Ця довга дорога в Африку розпочалася ще минулого літа. Стояв теплий серпневий вечір, ми вийшли в магазин і дорогою побачили у додатку WizzAir знижки за маршрутом Варшава – Марракеш. Квитки коштували всього 89 злотих (менш ніж 20 євро). Оскільки Марокко було давньою мрією, довго роздумувати не довелося.

Цитрусові у Марракеші повсюди! Водночас на дереві можуть бути і плоди, і квіти!

Політ з Польщі тривав майже 5 годин. Марокко називають Аль-Магриб - тобто, Захід. І хоча ментально це східна культура, від нас королівство знаходиться таки в західний бік. Ще коли літак заходив на посадку, було видно, наскільки все інакше. В аеропорту першою справою, звісно, є проходження контролю. Перш, ніж йти до прикордонників, потрібно заповнити спеціальну анкету, яку вам дадуть працівники летовища. Потім її забирає офіцер прикордонної служби. Натомість вам важливо проконтролювати, щоб він написав на вашій візі у паспорті спеціальний номер. Цей номер потрібно буде вказувати в таких самих анкетах при заселенні у хостели чи готелі.

Крім того, одразу в аеропорту потрібно поміняти гроші, аби мати на проїзд. Валюта Марокко – дирхами з зображенням короля. 1 дирхам – це близько 3 гривень, 10 дирхамів – приблизно 1 євро. Тому дуже зручно рахувати. З країни заборонено вивозити національну валюту, хіба пару монет на сувеніри.

Маракеський аеропорт Менара дуже красивий і доглянутий – повітряні ворота у королівство. До речі, у приміщення аеропорту забороняється заходити всім, хто не має квитків. Тобто, марокканці, які не подорожують, а лише зустрічають чи проводжають когось, повинні очікувати на вулиці коло входу.

Всередині аеропорту

До центру міста, крім таксі, можна добратися автобусом-шатлом за 30 дирхамів, він зупиняється навпроти входу коло парковки. А можна пройти метрів 800 на проспект Avenue de la Menara, звернути трохи ліворуч, перейти дорогу на протилежний бік і сісти в міський автобус №11. Ціна проїзду – всього 4 дирхами. Квиток купувати у водія. Ось так всього 10 хвилин пішохідної прогулянки – і ціна за проїзд падає майже у 8 разів.

Одразу на виході нас зустрічають кактуси і пальми

Чим дивує «червоне місто» 

Марракеш дуже красиве і доглянуте місто навіть на околицях. До центру їхати недалеко – автобус довозить до центральної площі Jemaa el-Fnaa.

Марракеш - червоного кольору

Перші враження були досить сильними. Адже у Марракеші стільки народу, стільки машин, стільки шуму і мопедів! Це місто-мурашник, в якому всі кудись біжать, спішать, кричать! Трафік на дорогах такий, що просто можна з розуму зійти! І то я ще в Азії не була! Кажуть, що там взагалі щось нереальне на трасах. У Марракеші ніхто тебе не збирається пропускати, коли ти йдеш по «зебрі» та навіть ще й на зелене світло. Їм треба їхати! Тому всі йдуть і їдуть напролом: пішоходи собі, а водії – собі, об’їжджаючи і підрізаючи людей.

А от ослики - найспокійніший і найекологічніший транспорт :)

Серцем міста вважається площа Джема-ель-Фна. Її назва перекладається як «Місце, де панує смерть». Раніше тут торгували рабами і страчували людей. Хоча і у Львові є дивні назви, наприклад площа Різні, де завжди був забій худоби.

Сьогодні Джема-ель-Фна вражає розмірами та тим балаганом, який на ній твориться (інакше не назвеш). Усе дійство починається ближче до вечора і триває до пізньої ночі. Тут і там продають їжу і напої, повсюди сидять «заклинателі» змій зі своїми кобрами. Інші виносять мавп на повідках. На своїх місцях і різні ворожки та жінки, які малюють хною. Додайте до всього цього шум, співи, гру на музичних інструментах і зможете трішки уявити цю атмосферу. Як би там не було, а ЮНЕСКО охороняє площу і всі оці дійства на ній як нематеріальну спадщину людства.

Як тільки ти намагаєшся когось там сфотографувати, до тебе одразу хтось підбіжить, вимагаючи гроші за фото, і навряд чи скоро відчепиться. Я сфотографувала на телефон марокканця зі спини, який ніс живу курку. Не пройшло і кількох секунд, як до мене підбіг інший, агресивно вимагаючи, щоб я йому заплатила. На туристах хочуть заробити, як можуть.

Коли починає вечоріти, площа перетворюється на величезний фуд-корт. Тут нашвидкоруч встановлюються столи, лавки, мангали, навіси. І ти вже спокійно не пройдеш, яким би «стійким солдатом» ти не був. Кожен, кожен торговець-зазивала буде тебе смикати за рукава, розгортати перед тобою своє меню, якщо не поїсти, то only see, і тут ти вже від них не втечеш. Варто тобі лише краєм ока глянути на чийсь прилавок – все, ти попав!

Одразу за площею починається медіна – старе місто, з заплутаними вулицями-лабіринтами, які перетворилися на гігантський базар. Гуляючи медіною, слід бути обачним, адже там туди-сюди їздять мопеди на великій швидкості. По базару з тисячами людей. А ще – ослики і мули, які використовуються як повноцінний транспорт. 

Стільки живих тварин, які живуть в місті, а не в зоопарку, я ще ніколи не бачила. Додайте ще сюди сотні вуличних котів.

На марокканському базарі, який зветься «сук», можна знайти все, що душа побажає! Їжа, трави, спеції, чарівні лампи, одяг і взуття – традиційні капці-бабуші, килими, вироби зі шкіри, посуд – на східному базарі є все! Усе, крім цін. 

Палички кориці

Ніхто вам не скаже справжньої вартості товару, тому єдиний вихід – торгуватися до останнього. Та навіть купивши щось за вигідною ціною, як вам може здатися, будьте певні: справжня ціна ще менша! Жоден продавець не буде собі робити збитки.

Вхід у базар - справжній чарівний портал у світ спецій, східної музики та колориту

Медіною можна гуляти хоч цілий день, не перестаючи захоплюватися вузькими вулицями, а часто взагалі заблукати. Одного разу, гуляючи лабіринтами Марракешу, ми натрапили на цікавий музей, до того ж, безкоштовний. Dar Bellarj – це культурний простір, де демонструється «жива культура». Під час нашого візиту там була фотовиставка про Марокко з чорно-білих старих світлин. Та найцікавіше – ми потрапили на виступ марокканських жінок, які співали традиційні пісні.

Продавець м'яти

У медіні часто можна побачити громадські лазні – хамами. Але вони там не розкіш, а необхідність, бо в багатьох квартирах у старих будинків немає ні ванни, ні душу. 

Тож і доводиться ходити в баню. Ми багато разів бачили жінок, які йшли вулицею з рушниками на головах, у руках – пластикові відра й тазики, а деякі дівчата були навіть вбрані у піжами.

Вузькі вулиці медіни - таки вузькі і довгі:

Ще однією локацією, яка нам дуже сподобалася в Марракеші, став Cyber Parc. Це дуже красивий парк неподалік мечеті Кутубія – найвищої в місті. Тут ростуть екзотичні для нас оливкові та апельсинові дерева. 

Та найбільше мені сподобалося, що в парку повсюди стоять нагадування дбати про довкілля та сортувати сміття. Воно й не дивно, адже Марокко, на жаль, дуже брудна країна. Люди викидають пластикові пляшки, пакети та інший непотріб всюди на узбіччя доріг, у сквери, просто на вулицю. Влада навіть заборонила поліетиленові пакети, тож у магазинах пропонують багаторазові торби.  

Оливкові дерева

Смаки Марракеша  

Що ми пробували у Марракеші. Найперше – фреш. Найдешевший – апельсиновий, коштує всього 4 дирхами за склянку (це 12 грн!). Сік настільки солодкий і дешевий, що в це спершу важко повірити! Просто варто один раз спробувати справжній. Наливають сік у скляні стакани, переважно, хоча є і пластикові.

Також серед марокканців дуже популярні равлики, ну ми теж спробували. Хоч десь я їх скуштувала – в польових умовах, зате в справжньому керамічному посуді. Їсти треба за допомогою зубочистки.

Ну і, звісно, тажин – національна страва Марокко, популярна, як в нас борщ. До речі, це і назва страви, і назва глиняного посуду, в якій її готують. Тажини бувають повністю овочеві, та найчастіше – овочі з м’ясом (яловичиною або куркою). Усе щедро посипане спеціями і тушкується на вогні. 

Мій тажин

В туристичних місцях тажини коштують 40-50 дирхамів за порцію. Насправді смачно, до того ж, у Марокко надзвичайний хліб! 

А ось так хлопці його готують і закликають відвідувачів:

А щодо бюджетнішої  їжі, то це національна страва харіра – густий суп з чечевиці. Мені дуже сподобалися також марокканські оливки та хліб, це все подають чи не до кожної страви, до того ж, безкоштовно.

Найбільше перед подорожжю до Марокко я боялася отруїтися. Адже коли бачиш, як вони не зважають на чистоту, серце зжималося. Але в Марокко це нормально: взяти хліб, потім гроші, потім ще щось, потім знову тобі хліб розламати. Нащо ті руки мити взагалі? Ми снідали «на районі» у таких «кафе», які нагадували страшні  вокзальні забігайлівки початку 90-х. 

"Кафе" :)

З брудними і липкими столами і кріслами, зате неймовірними коржами з медом, що випікають прямо на тротуарі, і м’ятним чаєм! І жодного туриста, крім нас, там не було – лише місцеві. Нам, як немісцевим, застелили стіл чистим папером. Як не дивно, після таких сніданків нам завжди було добре і ніяких проблем зі шлунком. І коштує значно дешевше, ніж в центральних закладах.

Марокканці називають свій м'ятний чай "берберським віскі"

Транспорт Марокко 

З Марракеша дуже зручно відправлятися в інші туристичні місця південного Марокко – на водоспад Узуд, у пустелю, стародавні міста Уарзазат та Айт-Бен-Хадду, де знімали безліч фільмів і навіть збереглася відома на весь світ Atlas Studio. Крім того, з Марракеша просто доїхати до океанських Ессуейри, Касабланки, Рабату, а також до Фесу.

Мечеть Кутубія

Як варіант, ви можете прямо на площі записатися в «турагентствах» на екскурсії. Пишу в лапках, бо часто ті агенції нагадують кіоск. Везуть мікроавтобусом, дорогою зупиняються в туалет і для того, щоб поробити фото. Коштують по-різному, але треба торгуватися! Нам в результаті називали ціну на одноденну екскурсію на водоспад 12Є з людини. Вважаю, що це зовсім непогано! Принаймі, не дорожче, ніж в Україні.

Гори зовсім поряд з Марракешем

У Марокко курсують багато автобусів, та найвідоміші компанії, у яких є сайти і можливість придбати квитки онлайн – СТМ та Soupratours. Вважайте, що якщо ви, наприклад, відправляєтеся з Марракешу в Рабат, то на автобусі може бути написано латиницею Rabat – Marrakech, ніби як навпаки. Ймовірно, на арабський манер, справа наліво. Може, не завжди, але ми таке зустрічали.

У Марракеші також дуже сучасний залізничний вокзал з безкоштовним Wi-Fi. Вхід на перон заборонений без квитків. Доїхати до вокзалу Gare de Marrakech можна від зупинки Jemaa el-Fnaa, що навпроти мечеті Кутубія, автобусами №5, 10, 14, 66.

Віза

Українцям потрібна віза. Її можна зробити у посольстві Марокко у Києві як самостійно, так і за дорученням через посередників. Самостійне вироблення візи вам обійдеться у 600 грн. Посередники беруть за свої послуги $70-100 з людини. Чекати доведеться від трьох тижнів. Ми свої візи забрали через п’ять тижнів після подачі документів.  

Якщо ви вирішили робити візу самостійно, знайте, що сайту консульства немає. Вам потрібно написати на пошту посольства moroccanembassy.kiev@gmail.com лист з проханням надіслати вам перелік документів. 

Документи на візу:

• Анкета (вони висилають)
• Два фото 3*4
• Ксерокопія українського та закордонного паспортів
• Ксерокопія ідентифікаційного коду
• Бронювання авіаквитків в обидва боки
• Резервація житла
• Довідка з місця роботи з вказанням зарплати за останні півроку або довідка з банківського рахунку. Марокканці вимагають $100 на кожен день перебування – величезна сума. В нас було значно менше і візу отримали.
• Довідка  ̶з̶ ̶т̶ю̶р̶м̶и̶ ̶  про несудимість J Її безкоштовно виробляють місяць, платно – кілька днів. 

Збираєте цей пакет документів і записуєтеся на подачу за телефоном (044) 284-33-26. Краще це робити завчасно – місяців за два до поїздки. Здати документи можна лише в понеділок або середу з 10.00 по 12.00. Для подачі документів на візу оригінали закордонного паспорту, страховка та оплата візового збору не потрібні! Усе це принесете, якщо вам відкриють візу і ви її забиратимете. Чекати доведеться ВІД трьох тижнів, згідно з правилами (ми чекали п'ять). Якщо вам дадуть візу, приходите зранку у призначений день, здаєте паспорт і здійснюєте оплату на місці, а після обіду забираєте свою перепустку до Королівства Марокко. 

Чи варто відвідати Марокко? Безперечно! Зараз це дуже вдалий час! Українців, до речі, там дуже і дуже мало. Переважно, летять поляки, бо в них безвіз і рейси за копійки. Ну і багато туристів з Європи, Африки, Азії і навіть Латинської Америки. Бо країна того варта.

Пройде ще кілька років і там вже не буде такого колориту. Ви не побачите чоловіків у джелябах (традиційному вбранні), вуличних "ресторанів", де на тротуарі печуть хліб і заварюють солодкий м'ятний чай. Північ Марокко вже трохи "європеїзована", на жаль. На Півдні ще можна побачити багато цікавого. 

Про інші міста Марокко можна прочитати за посиланнями:

Таємниці Магрибу. Фес

Таємниці Магрибу. Шефшауен

Таємниці Магрибу. Танжер

Маршрут півднем Марокко

При копіюванні тексту, його фрагменту, а також фотографій, посилання на цей блог обов'язкове!