ІРАН: ЩО ЗАБОРОНЕНО, ТЕ МОЖЛИВО

Іран. Давня Персія. Країна, доволі закрита від світу, яка потрапляє, здебільшого, лише у погані новини і котрій «пощастило» з сусідами – Афганістаном, Пакистаном, Туркменістаном, Іраком. Тут правлять закони шаріату, через що кількість стереотипів про цю країну не зменшується, попри те, що війни тут вже 25 років як не було. Та чи справді Іран такий страшний і небезпечний, який у нього імідж?

Хлопчик на танку коло Музею ісламської революції в Тегерані

Невже все заборонено?

Заборон в Ірані й справді чимало. Багато з них західній людині можуть здатися дивними. У країні діє сухий закон. Це означає, що алкоголь тут не продається в жодному магазині і ввозити його до країни також суворо заборонено.

Тут не працюють відомі усім нам сайти для бронювання житла AirBnb та Booking. В Ірані не розрахуєшся картками Visa і Mastercard. І не посидиш у Facebook чи Google без VPN, який обходить блокування. Однак  в Ірані діють свої банківські картки і розрахуватися ними можна практично всюди, навіть на базарах, що дуже зручно.

Жінки зобов’язані покривати голову. Навіть туристки. Навіть християнки, іудейки чи атеїстки. Бо хіджаб – це закон. А у державі, що практикує смертну кару, не дуже хочеться йти наперекір правилам. Багатьом жінкам, особливо молодим, вочевидь, така ситуація не подобається. Тож прикривають голову вони  зовсім формально: шалик ледь тримається на потилиці, волосся майже все відкрите.

Жінка в Ісфахані розглядає вітрини крамниць

Також не можна носити одяг, що надто облягає та відкриває фігуру – сідниці та руки мають бути прикриті навіть в 40-градусну літню спеку. Тому іранки, зважаючи на заборони, «відриваються» з косметикою: ненафарбовану жінку тут рідко побачиш. Насправді місцеві жінки дуже гарні. Та попри це, тут дуже модна ринопластика: немає місця і дня, коли б ти не побачив дівчину з післяопераційним пластиром на носі.  В інтернеті можна прочитати геть фантастичні історії про те, що ніс-то часто несправжній! Точніше, справжній, тільки на якому ніхто операцію не робив. А от приклеїти пластир – це данина моді на знак того, що «можеш собі дозволити ринопластику». Статус! До речі, багато хлопців також носять пластир на носі.

Більш релігійні жінки добровільно носять чорну мантію – чадор. На відміну від арабських паранджі та нікабу, обличчя вона не закриває. У такому вигляді вони йдуть хоч на базар, хоч у мечеть. Та насправді мечеть, як здалося, відвідує не так і багато людей. Обов’язковим це є для держслужбовців та тих, кого держава утримує. Такі люди мають бути прикладом для суспільства. Однак суспільство, особливо молодь, не поспішає йти за взірцями ісламу.

Консервативне жіноче вбрання на манекенах на ринку в Язді

Чоловіків дрес-код теж не оминув. Їм не можна носити шорти та майки без рукавів влітку, а  також… краватки. Краватка вважається тут «західним стилем», а із Заходом у влади Ірану відносини напружені. Країна перебуває під санкціями ще з 1979 року і у стані холодної війни зі США. Захід звинувачує Іран у збагаченні урану та фінансуванні тероризму. Влада Ірану все заперечує та пропагує відношення до Штатів як до головного ворога. Колишнє посольство США в Тегерані після розірвання дипломатичних відносин перетворили на музей шпіонажу, а паркан прикрасили графіті, яке мало би транслювати ненависть до Сполучених  Штатів.

Та за зачиненими дверима іранців часто відбувається зовсім інше життя. Підпільно можна купити вино, відвідати приватну вечірку без дрес-коду (нічних клубів у країні немає), подивитися по супутнику «ворожий» CNN. А антиамериканські графіті давно стали туристичним об’єктом для селфі і не більше. Іранці наголошують: то влада воює з Америкою, а не простий народ. І скуповують «американську» кока-колу вітчизняного виробництва та айфони. Однак музику голосно не послухаєш на вулиці – не можна.  Ми стали свідками, як на околиці тегеранського парку, неподалік Музею ісламської революції, молоді хлопці увімкнули на повну гучність колонки в машині і веселилися під музику. Та невдовзі приїхала поліція і бідолагам довелося втікати.

Дільниця поліції на центральній площі Ісфахана

А от жінкам нещодавно таки дозволили ходити на футбольні стадіони. До того відчайдушні фанатки були змушені маскуватися під чоловіків, аби потрапити на матч. А одна дівчина взагалі вчинила акт самоспалення через те, що її чекав суд за відвідини футболу. Ця ситуація збурила міжнародну спільноту, правозахисників та ФІФА, яка почала активно вимагати від Ірану дозволити жінкам відвідувати матчі відбірного турніру чемпіонату світу з футболу 2022 року.

Також в Інтернеті є багато інформації про те, що іранцям «не рекомендовано» заводити собак і гуляти з ними в публічних місцях. Проте пару разів людей з собаками ми бачили в парку і на вулиці. Щоправда, лише у північних, заможних районах столиці. А от в метро всюди наліпки, що з чотирилапими не можна.

А як щодо дискримінації?

У нас існує стереотип, що східна жінка – нещасна жінка. Майже завжди на ній тавро: мусульманка – значить може стати другою чи третьою дружиною якогось чоловіка. Та кожна ісламська країна різна, зі своїми традиціями. І хоча релігія не забороняє чоловікові-мусульманину одружуватися навіть з чотирма жінками, на практиці у всьому світі так чинять одиниці. А в Ірані подібна ситуація і взагалі видається фантастичною. Зачувши таке питання, чоловіки починають сміятися: це був би нонсенс, якби іранки дозволили їм завести ще одну дружину.

Насправді до ісламу багато іранців ставляться не те, що б вороже, проте далеко не всі приймають його за свою віру. З прадавніх часів тут був розповсюджений зороастризм – колишня державна релігія давніх персів. Чимало іранців і сьогодні вважають себе зороастрійцями, носять спеціальні амулети і трохи недолюблюють арабів за те, що з їхньої руки почалася ісламізація персів.

Інколи здається, що в Ірані дискримінують саме чоловіків. Наприклад, у метро перший і останній вагони поїзда – women only. Якщо жінка не хоче їхати з чоловіками, вона обирає жіночий вагон, хоча може їхати і у спільному також. А от чоловіки такого вибору не мають – їдь в загальному або йди пішки.

Подібна ситуація з магазинами білизни: жінки можуть вільно заходити у крамниці, де продають спіднє для чоловіків, а от мужчинам не раді в магазинах жіночої білизни. Те саме і з жіночими салонами краси – немає чого там чоловікам робити.

Продавці вуличної їжі в Ширазі

Хоча для жінок у законодавстві прописали деякі суворі правила та «права». Наприклад, іранка може вийти заміж у 13 років, щоправда, лише з добровільної згоди. Та чи завжди дівчинка-підліток  може щось вирішувати, якщо на ранньому заміжжі наполягатимуть батьки, котрі її повністю утримують?..

Цікавий механізм діє і для отримання закордонного паспорту та поїздок за межі рідної країни. У цьому випадку незаміжні дівчата повинні отримати згоду батька, заміжні жінки – чоловіка. І якщо такої згоди, засвідченої документально, не буде – не буде і подорожей.

Цікаві факти  про країну:

Перси – не араби. І мова у них своя – фарсі, хоч за основу іранці взяли арабську абетку. Проте мають свої, відмінні, кілька літер. На слух мова не схожа на будь-яку іншу, що я чула: ні на арабську, ні на турецьку.

Також в іранців свій календар, за яким зараз 1398 рік. Новий рік (Новруз), до речі, святкують навесні, коли настає весняне рівнодення.

Найбільшою етнічною групою Ірану, після персів, є азербайджанці. Їх тут проживає в рази більше, ніж в самій Азербайджанській Республіці. 

Офіційна валюта – іранський ріал. Курс постійно змінюється. Під час нашого перебування у листопаді за 1€ давали трішки більш ніж 120000 ріалів. Тому в Ірані легко можна стати мільйонером. Та є одне «але»: всі ціни пишуться в туманах (томанах). Це колишня валюта, якої не існує з 1932 року, але свідомість іранців досі так і не сприймає офіційний ріал.

Ціна в туманах у 10 разів менша, але платити треба в ріалах. І тут друге «але»: вони навіть у туманах ціну не повну називають. Наприклад, питаєш, скільки коштує цей товар. Тобі кажуть: сім. Це означає, що сім тисяч. Туманів. Неіснуючих. Або ж 70 тисяч реальних ріалів. Але це ти сам вже в голові собі конвертуєш.

Окремої уваги заслуговує таароф – спеціальна форма іранського етикету, яка полягає у надмірній показовій ввічливості.  Таким чином, перси намагаються показати, що до гостей вони ставляться краще, ніж до будь-кого. Справжній таароф – це ціле мистецтво. Іранці можуть пропонувати коштовні подарунки чи відмовлятися брати гроші за товари чи послуги. Та не слід забувати, що все це – не всерйоз, а лише з ввічливості. І за кожну послугу, якщо вона для інших платна, також потрібно  заплатити. І не брати чужі речі з чужого дому тільки тому, що господар пропонує їх «подарувати», бо ви – дорогий гість.

Чи все так погано?

Попри те, що Іран перебуває під жорсткими міжнародними санкціями, які нещодавно США посилили, виглядає так, що країна розвивається. Можна лише уявити, якою багатою вона була б, маючи вільну торгівлю з багатьма іншими державами.

На перший погляд здається, що пересічні іранці живуть куди краще за середній клас українців, хоча новини про інфляцію і безробіття в Ірані не покидають шпальти ЗМІ. Країна вважається «молодою»: понад 60% усього населення не досягли ще 30 років (щоправда, це дані ще 2009 року).

Жінка в чадорі на площі в Ісфахані

Маючи вихід до Каспійського моря та Перської затоки, Іран багатий на нафту та газ. Крім того, у країні доволі успішний власний автопром та видобуток корисних копалин. На автобанах часто можна помітити вантажівки з брилами мармуру.  Самі ж дороги активно розбудовуються і розширюються, є платні траси. Будівництво ведеться і у містах: з’являються метрополітени у містах-мільйонниках, нові термінали в аеропортах та, власне, самі міста.

Згідно з офіційними даними, у 2018 році мінімальна зарплата в Ірані становила $279 на місяць (в Україні – $166).  Водночас ціни на базові продукти харчування, проїзд у громадському транспорті, комунальні послуги в Ірані суттєво нижчі за українські, а якість таких послуг часто вища.

Та іранці скаржаться, що зараз жити стало важче. Вочевидь, вони порівнюють себе з багатими країнами Азії, зокрема арабськими, де рівень в життя в рази вищий. Хто знає, можливо за деякий час у країні настануть зміни, які виведуть Іран на зовсім інший рівень. А поки ця країна лише починає відкриватися світові, розвивати туризм та приваблювати гостинністю пересічних іранців.

Тегеран: Що робити в «нетуристичній» столиці Ірану

Ісфахан: половина світу

Язд: Місто на краю пустелі

При копіюванні фото, тексту чи його фрагменту посилання на цей блог обов’язкове!