«Смарагдовий острів» Éire

Ірландія стала моєю 20-ю, ювілейною, країною. І рішення закрити «двадцятку» подорожжю у Дублін стало найкращим. Бо це той випадок, коли країна перевищує усі очікування!

Як добратися

Ми обрали прямий рейс з польського міста Ряшів (Жешув) до Дубліна. Звісно, на чому ж летіти до Ірландії, як не на ірландському Ryanair! Квитки туди-назад обійшлися у 3500 грн (близько 80 євро). Хоч Ірландія і у Євросоюзі, проте не в шенгенській зоні, тому у польському аеропорту потрібно все одно проходити паспортний контроль на виліт з країни. А по прибуттю до Дубліна вам у паспорт поставлять красиву зелену печатку – temporary visitor permission. Адже на «смарагдовому острові» навіть прикордонні штампи смарагдові. Дуже розчулила ірландська прикордонниця, яка, взявши до рук мій український паспорт, щиро розпитувала про ситуацію в Україні і чи ми живемо в безпечному регіоні. Ірландці дуже чуйні люди.

Двоповерхові автобуси Дубліна

Щоб доїхати з аеропорту до центру, потрібно сісти на автобус №16 або №41. Метро у Дубліні немає. Для проїзду в автобусі потрібна проїзна картка Leap Card. Ми її купили згодом в супермаркеті. А от в аеропорту ще не знали про це, тож водій довіз нас до нашої зупинки безкоштовно. Так, ірландці – дуже добрі люди.

Головне правило для немісцевих в Ірландії

А ще Ірландія скасувала візи для українців на знак підтримки вже на другий день повномасштабного вторгнення Росії. Ірландці – великодушні люди.

Що подивитися у Дубліні

На мою думку, все найкраще в столиці Ірландії – безкоштовне або майже безкоштовне. Тож багато грошей на різні атракції не знадобиться. Вони знадобляться на оренду житла, адже воно тут дуже дороге порівняно з іншими країнами.

Пам'ятник Моллі Малоун – героїні ірландської пісні

Перш за все, ми вирушили до відомого Трініті-коледжу. Це найстаріший та найпрестижніший навчальний заклад в Ірландії. Тут здобули освіту Оскар Вайльд, Джонатан Свіфт, Брем Стокер.

Територія коледжу – це затишне студмістечко з навчальними корпусами та кампусами. Усе виглядає, неначе у якомусь фільмі.

Також коледж відомий своєю бібліотекою, де зберігається відома Келльська книга. Та ми обрали іншу бібліотеку – Marsh’s Library. Вона відкрита ще в XVIII столітті, трішки менш розрекламована, проте дуже атмосферна і камерна. До того ж, вхід для українців вільний. Тут також є великі стелажі з давніми книгами, загалом понад 25000 примірників та 300 рукописів.

А за декілька метрів височіє чи не найголовніша архітектурна пам’ятка Дубліна та головний протестантський храм Ірландії – Собор святого Патріка, зведений ще у XIII столітті. Тут служив письменник Джонатан Свіфт – автор «Мандрів Гулівера». Він був не просто священиком, а й деканом церкви! До собору вхід для українців безкоштовний. Також вам видадуть інформаційну брошуру українською мовою.

Усередині поринаєш у неймовірну атмосферу готики і середньовіччя. А ще собор інтерактивний. До прикладу, тут можна безкоштовно зробити власноруч паперову гравюру. А ще в соборі є дерево пам’яті, де на листочках люди пишуть імена тих, кого вже немає.

Ось таких листочків, які написали українці, там чимало

Взагалі ірландці приділяють дуже велику увагу меморіалам. Ось цей вінок у соборі – у пам’ять тих, хто загинув у повстанні за свободу і незалежність Ірландії від Великої Британії (думаю, що йдеться за 1916 рік – до речі, згадується у пісні Zombies гурту The Cranberries).

На березі річки Ліффі стоїть моторошний меморіал, присвячений великому голоду, що трапився у середині XIX ст. Тоді фітофтора знищила урожай картоплі – головного овоча ірландців. Влада Великої Британії, під якою тоді була Ірландія, «закрила очі» на це, не надавши допомоги. Відтак, вважається, що від голоду загинуло щонайменше 2 мільйона людей. Ще декілька мільйонів емігрувало до інших країн, зокрема до США. Тож у Дубліні, біля меморіалу, на березі річки також звели музей еміграції EPIC.

Меморіал жертвам великого голоду

Водночас, здається, ірландці більш простіше ставляться до кладовищ, ніж ми. Наприклад, Arbour Hill Cemetery – невеликий цвинтар біля церкви – сприймається як звичайний парк: хтось сидить на надгробку, хтось бавиться з дітьми та собаками поміж могильних плит. До речі, тут поховано 14 лідерів повстання 1916 року.

Класичні парки у Дубліні теж є, їх чимало і всі вони доглянуті. А деякі, знову ж таки, є меморіальними – до прикладу, Сад пам’яті у Dubh Linn Garden біля стін Дублінського замку, присвячений загиблим під час служби поліцейським та членам їхніх родин.

Пам'ятний знак поліцейським, які загинули під час служби державі

Та найбільш вражаючим є Фенікс-парк – просто гігантський за своїми масштабами (понад 700 га). Тут найбільше усвідомлюєш, як пощастило дублінцям мати таку оазу посеред міста: можна хоч щовихідних виїжджати на природу, не покидаючи столицю.

У Фенікс-парку є і пальми, і квіткові клумби, і озера, і зовсім «дикі» місцини з ідеальними ландшафтами. Та однією з найбільших причин, що так приваблює місцевих і туристів, є дикі олені, які вільно живуть тут і ходять, де хочуть. Проте знайти їх непросто, враховуючи розміри парку.

Та все ж таки я знайшла англомовний гайд, як натрапити на оленів, тож переказую: якщо рухатися від центральної дороги Chesterffield Ave., потрібно орієнтуватися на поля для крикету (вони є на мапах), обійти їх ліворуч і направлятися в бік лісу (посадок). Та найкраще, як на мене, зайти в парк через браму Islandbridge Gate (з боку Chapelizod Rd.), піднятися асфальтованою дорогою декілька метрів, і біля джерела звернути з асфальту польовою стежкою ліворуч. Саме там ми і натрапили на оленів. порада: захопіть з собою моркву, тоді вони точно до вас підійдуть :)

Ірландські паби

Паби в Дубліні – це окремий всесвіт і окрема культура часопроведення! Це не просто місце, де можна випити. Це місце для спілкування, співів і танців! Я би занесла ірландські паби до всесвітньої нематеріальної спадщини.

Найвідомішим пабом Дубліна є Temple Bar. До речі. Так само зветься і цілий квартал з пабами на березі річки. Це, мабуть, найбільш туристичне і людне місце всього Дубліна, що оживає надвечір. А завдяки живій музиці збирає просто нереальні натовпи людей!

А от для обіду чи вечері можу порекомендувати заклад Old Mill неподалік – там просто нереально смачний традиційний ірландський суп з морепродуктами за адекватні гроші.

А якщо хочете послухати ірландську музику і більш автентичній атмосфері – вам у паб The Cobblestone. Вайб фільмів про Ірландію тут гарантований!

Але ірландці пішли ще далі і влаштували паб навіть… у церкві! Та не просто в церкві, а у якій брав шлюб сам Артур Гіннес, засновник відомої броварні. Тепер це The Church Café, де під органом стоїть барна стійка, а під вітражами – столики та сцена для традиційних танців.

Ціни тут трохи кусаються, але в цьому барі ти  платиш за емоцію, а не просто за напій чи їжу. Але Irish coffee в церкві-барі стала найдорожчою кавою в моєму житті – 8,75 євро! Хоча вона вартувала кожного витраченого центу, чого я не можу сказати про нашу львівську каву 😊

                                                                Дублінські двері

Це ще один неофіційний символ ірландської столиці. Різнокольорові двері на красивих котеджах з червоної цегли виглядають дуже фотогенічно. Є багато легенд про появу кольорових дверей. Найпопулярніші з них – начебто п’яним морякам, котрі поверталися з пабів додому, було важко знайти свої будинки, тож вони вигадали фарбувати двері в різні кольори.

Ще одна версія – начебто коли до Дубліна мала їхати британська королева Вікторія. Влада наказала перефарбувати всі двері міста у стриманий чорний колір. Однак дублінці не любили Британію і їхню королеву, тож на знак протесту перефарбували брами у всі кольори веселки. Легенди легендами, а двері дотепер приваблюють увагу туристів.

Хоут – море, кліфи, морські котики

У нас було всього два з половиною дні в Ірландії, тож, крім Дубліна, хотілося подивитися ще щось. Тому було вирішено їхати в Хоут – приморське селище в передмісті столиці. Сюди зі станції Connolly Train Station їде потяг, квиток коштує 2,65 євро. 25 хвилин в дорозі – і опиняєшся ніби в іншому світі.

Одразу неподалік станції є пірс, біля якого живуть морські котики. Уже самі по собі вони є атракцією для туристів та фотографів, здається, що вже навіть навчилися позувати.

Також від станції в Хоуті починаються декілька туристичних маршрутів. Усі вони недовгі, легкі, розраховані на 2-3 години пішки.

Ми обрали фіолетовий маршрут, що пролягає вздовж берега. Нам дуже пощастило з погодою – було тепло і сонячно. Дорогою є декілька оглядових точок, позначених на мапах, з найкращими видами на маяки та скелі (кліфи).

А також – «прихований пляж», про який, звісно, всі знають, однак не всі до нього спускаються через круту стежку. Але ми спустилися і не пошкодували.

Також у Хоуті зберігся замок, зараз це приватна власність, однак на території можна вільно погуляти. Та у нас вже не вистачило часу і сил, аби завернути ще і туди. Адже день і так був вже дуже сповнений емоціями.

До речі, хто буде в Дубліні і захоче побачити фортецю, за півгодини їзди від центру столиці є також замок Малахайд.

Наприкінці хочу сказати, що Ірландія – це якась інша планета. Це зовсім не та Європа, яку мені доводилося бачити до цього. І це той випадок, коли кажеш країні «Ще побачимося!».

При копіюванні фото, тексту чи його фрагменту посилання на цей блог обов’язкове!