Угорська Четфалва: колоритне прикордоння на Тисі

Побувати за кордоном, не залишаючи меж власної країни. Думаєте, це неможливо? Тоді вам на Закарпаття у село Четфалва. Воно розташоване у Берегівському районі на самому кордоні з Угорщиною поблизу ріки Тиса, яка протікає просто за городами місцевих господарів. 

У Четфалві вже включається роумінг, а мій мобільний оператор взагалі привітав мене з тим, що я в Угорщині :) Проживають там мадяри, які говорять, певна річ, угорською. Як мене запевнили, на все село тільки дві людини можуть розмовляти українською. Старше покоління ще може висловитись ламаною російською за потреби, але з великим акцентом. У мене взагалі склалося враження, що четфалвівці (чи як їх правильно назвати?) живуть у своєму світі і взагалі не в курсі, що робиться в Україні. Вони дивляться угорські телеканали, читають їхню пресу, живуть за своїм часом – «європейським», який на годину «відстає» від нашого. І коли ви запитаєте, котра година, треба завжди уточнювати: це за київським часом чи за місцевим? Це якщо взагалі вас зрозуміють, а не зроблять здивовані очі.

У Четфалві вивіски, назви вулиць – все по-мадярськи. Також на сільраді можна побачити 2 прапори – України й Угорщини. Стосовно цікавих пам'яток, то їх у селі аж дві. У самому центрі височіють химерні й дивакуваті споруди, які спочатку збивають з пантелику. Як виявилось, то церкви. Одна з них католицька, інша – реформатська, зведена ще у XV ст. у готичному стилі. Архітектура обох просто зачаровує, бо зовсім вже незвична для України. Ще одна особливість закарпатських сіл – дахи будинків зі справжньої червоної черепиці, що надає їм трішки казкового вигляду. До речі, хатинки там зовсім нічого собі так:) 

Навчальний процес теж ведеться угорською На всю школу там знаходиться, напевно, єдина українська річ - плакат з Гімном нашої держави. До речі, у класах парти одномісні, що трішки нестандартно для України. А по закінченню школи, як розповів сільський голова, вчитися всі вирушають, переважно, до Угорщини, бо просто не можуть скласти ЗНО з української мови... 

Доки ми з роззявленим ротом роздивлялися цей «закордон», не помітили, як сонце вже давно сховалось за обрієм. Нас потихеньку розібрали по своїх домівках господарі садиб зеленого туризму, бо готелів у таких віддалених селах ще ніхто не придумав. Але це навіть добре: ми мали змогу поспілкуватися з місцевими, дізналися багато цікавого, а також почастувалися традиційними угорськими стравами і справжнім закарпатським вином. 

Наступного ранку, покидаючи Четфалву, я вже твердо знала, що вона надовго залишиться у моїх спогадах, проте я обіцяла їй повернутися… До речі, поверталася я туди ще тричі, але вже без послуг турагентів, адже самостійні подорожі завжди цікавіші і багаті на пригоди.

Як добратися: 

До Четфалви можна добратися автобусами,які їдуть на\з міст Берегово та Мукачево, або електричкою. Село знаходиться трішки осторонь траси, тому ще з кілометр потрібно буде пройтися пішки. 

Де зупинитися:

У Четфалві ледь не кожна друга садиба приймає гостей. Ми завжди (чотири рази) зупинялися у садибі Бейла Попп. Господарі надзвичайно гостинні, щоправда говорить вміють лише ламаною російською. Готують смачно і дуууже багато! Тому голодним залишитися просто нереально!

Тож, гарних мандрів, відкривайте для себе Україну - вона дуже різноманітна! 

При копіюванні цього тексту посилання на джерело обов'язкове!