По той бік Дністра: Сорока – «циганська столиця»

Мені дуже подобається подорожувати прикордонням – тут ніби змішуються різні мови, культури, традиції. По цей бік кордону – ти ніби вже в іншій країні, по той – ніби і вдома. 

Тому для мандрівки вихідного дня була обрана Молдова. Завжди було цікаво, як живе цей народ - ніби так близько і такий несхожий на нас. Ромів тут дійсно багато, а саме містечко колоритне. До того ж, на березі Дністра є цікавий замок.

Добиратися до сусідньої країни виявилося довго, але справжніх мандрівників відстанями і «комфортом» Укрзалізниці не залякаєш. Зійшовши з поїзда о 5-й ранку десь на Вінничині, потрібно було ще пару годин добиратися до переправи через Дністер. Але ж чого не зробиш заради мандрівної мрії?!

Отже, о 7-й ранку ми вже були на кордоні у селі Цекинівка. І хоча пункт пропуску ще був зачинений, до нього вже посходилися місцеві жіночки, які їхали продавати городину у Сороку. За лічені хвилини вони розповіли, де у місті базар, зупинки маршруток, обмінники – бабусі, як завжди, все знають.

Прикордонний контроль проходимо без проблем. Щоправда, український прикордонник довго дивувався, чому ми аж зі Львова їдемо дивитися фортецю у молдовську Сороку, якщо в українськомуХотині майже така сама є. Мабуть, йому такої «мандрівної романтики» не зрозуміти, адже вартовий кордону бачить середньовічну фортецю щодня з вікна свого кабінету.

Поставивши у паспортах штампи, прикордонник відпускає нас у вільне плавання – у прямому сенсі, адже тут до Молдови потрібно плисти на поромі через Дністер. За проїзд, який коштує всього 6 грн, можна розрахуватися і гривнями, і леями.

Відчалюємо. Пором старий та іржавий, і хоч до нього прикріплений рятівний човен, це не сильно заспокоює. Мотору немає – баржа працює на металевому тросі, плине по течії. Але незручності переправи компенсуються мальовничими краєвидами – як з українського берегу, так і з молдовського.

Кілька хвилин – і ось він, закордон! Тут знову потрібно пройти контроль, який обмежується запитаннями працівників молдовської прикордонної служби, звідки і куди ми прямуємо. Вийшовши з пункту пропуску, буквально одразу потрапляємо до головної пам’ятки міста – середньовічної величної фортеці, яка височіє на правому березі Дністра. Замок XV століття дійсно красивий і вражаючий, його навіть на купюрі у 20 лей зобразили. 

Чимось нагадує Хотинську фортецю, яка так само зведена на тому ж березі Дністра.

Знайомимося з директором музею історії та етнографії Сороки – паном Ніколае, який у фортеці і за касира, і за екскурсовода. Він розповідає, що нещодавно провели реставрацію цитаделі, хоча робіт залишається ще дуже багато. Тепер сюди приїжджає багато туристів – переважно з Молдови та України. Бувають гості і з Росії. Розмова плавно переходить на політику. Ніколае – патріот своєї країни, але каже, що у них «сепары» тоже есть, но они живут в Приднестровье, смотрять российские каналы и называют себя славянами». Водночас молдаванин упевнений: якщо його країна поверне невизнану Придністровську республіку, її жителі «потягнуть Молдову на дно».

Директор музею ще кілька хвилин говорить про політиків, історію, Богдана Хмельницького та свого собаку Пескаруша, який любить ганяти за дикими качками на Дністрі. У цей час до фортеці під’їжджає черговий екскурсійний автобус. «О, татары пришли», – сміється він, киваючи на гамірних та непосидючих школярів, які завітали сюди на екскурсію, і йде їх зустрічати. А ми продовжуємо досліджувати старовинний замок. Якщо піднятися на його башти, то видно Україну…

Після відвідин фортеці рушаємо на прогулянку містом. Зовсім неподалік – славнозвісний базар, на який поспішали вранці українки. Тут і зустрічаємо одну зі вже знайомих бабусь, яка турботливо цікавиться, чи вдалося нам поміняти гроші. Ціни на сорокському базарі майже такі, як і в Україні. Щось трохи дорожче, щось дешевше – але загалом суттєвої різниці немає. У магазинах так само, але на полицях супермаркету вже більше українських товарів. Російських також чимало.

Однак постійно є відчуття, що ти за кордоном, хоч він і дуже схожий на українську провінцію. Багато приватних будинків виставлені на продаж. Поряд височіють радянські багатоповерхівки. Та, все ж, таки на вулицях звучить незнайома мова, вивіски і назви вулиць – молдовською, хоч і написи російською де-не-де трапляються. На моє здивування, російською мовою говорять тут значно менше, ніж я очікувала. Звісно, у магазинах, аптеці, на вулицях люди переходили на російську, говорячи з нами, але між собою вони спілкувалися, переважно, своєю рідною мовою.

Вирішуємо подивитися на ще одну цікавинку Сороки – «циганську гору». Це цілий квартал, де мешкають роми у дво- та триповерхових особняках, переважно недобудованих. З цього приводу в Інтернеті є кілька припущень: хтось каже, що у ромів просто немає грошей, щоб добудувати оселі; хтось – що згідно з молдовським законодавством, недобудовані будинки не оподатковуються. Так чи інакше, різноманіття навіть ще недобудованої «архітектури» просто вражає. Здається, тут кожен ладен піти на все, аби перевершити сусіда у висоті та оздобленні будинку. Кітчева химерність «палаців» просто не має меж, але цим і цікавий квартал. Недарма ж Сороку називають «циганською столицею», а столиці мають бути помпезні.

Додому ми поверталися дуже втомлені, але сповнені вражень. Цього разу перепливали Дністер на поромі у пункті «Косеуць – Ямпіль».

Попереду ще кілька годин на автобусі безкрайнім Поділлям, а потім ніч у поїзді з Вінниці до Львова. Та суботня мандрівка була того варта, щоб привезти з сонячної Молдови приємні спогади і хороший настрій. 

Корисні поради:

• Добиралися потягом Чернівці - Одеса до Вапнярки, прибуття - о 04.55. Одразу ж, о 05.00, від залізничного вокзалу відправляється автобус Вапнярка - Цекинівка до поромного пункту пропуску.
• Пором починає роботу о 07.00. Чекали хвилин 15.
• Назад з Сороки верталися через пункт пропуску Косеуці - Япміль. Маршрутки до с. Косеуці відправляються від фортеці.
• З Ямполя маршруткою добралися до Вінниці, оскільки хотіли відвідати ще й цей обласний центр, а звідти - нічним потягом до Львова.

Якщо вам цікаві закордонні мандрівки одного дня, за посиланнями ви можете про читати про поїздку до Угорщини та Румунії.

Цей мій матеріал також був опублікований на сайті інформаційного агентства ZIK. При копіюванні цього тексту посилання на джерело обов'язкове!