Навіяне "Теплими історіями до шоколаду"... ;)

«Їхала, вешталася незнайомими вулицями, закохувалася в нові міста, не боялася загубитися, міцно спала в літаках і потягах, проте часто не могла заснути у власному ліжку…Поверталася додому, а на тобі залишалися пахощі тих міст». (Надійка Гербіш «Теплі історії до кави»)

Ти – моє шалене неймовірне кохання! Мабуть, можна було б цими рядками і закінчити розповідь. Але інколи так приємно згадувати, особливо, коли є що згадувати. Тебе я знала давно – набагато раніше, ніж ти дізнався по мене. Я мріяла про тебе багато років. Усі казали, що ти дуже романтичний, що здатен закохати з першого погляду. Мабуть, так і є. Але ти перевершив всі мої очікування, хоч, на мою думку, в тобі не так багато романтики, як усі вважають. У тобі набагато більше безпосередності, навіть зухвалості, але цим ти мене і підкорив. До побачення з тобою я довго готувалася. До тебе не можна в жодному разі приїжджати непідготовленим! Інакше – все пропало. Тому я кілька років вивчала твою біографію, читала, чим ти живеш, переглядала твої зображення на світлинах.

Наша перша зустріч була дивовижною!І я зрозуміла: раніше лише знала про тебе, а з моменту, коли вперше опинилася у твоїх обіймах – почала тебе пізнавати. Ти щохвилини мене радував і дивував приємними дрібничками. А я сміялась і повторювала, що казка у житті таки буває. За ті вісім днів, які ми провели разом, ти показав мені найкрасивіші місця, пригостив найсмачнішими і найулюбленішими своїми стравами. Ми з тобою щодня влаштовували нічні прогулянки, а зранку ти мене будив майже на світанні, незважаючи на мій ранковий невиспаний настрій і безглузді відповіді про те, що в мене болять ноги. Але ти ніжно майже пошепки промовляв: «Прокидайся, дівчинко, я хочу бути з тобою», і знов відкривав мені свій світ.

То було незабутнє літо. По поверненню додому я дуже за тобою сумувала. Мені тебе бракувало: твого подиху, стилю, аромату. До речі, пахнеш ти парфумами, шикарними дорогими парфумами! Тому я би тебе впізнала навіть із заплющеними очима. Ти мені залишив більше, ніж думаєш: не тільки подарунки, спільні знімки чи гарний настрій. Ти залишив спогади, чудові спогади, які зробили моє життя цікавішим і залишаться зі мною назавжди. І завдяки цьому я у будь який час можу знову повернутися туди, де була щаслива: гуляти з тобою гоноровими Єлисейськими полями, захоплюватися картинами художників на Монмартрі, смакувати багетами у вуличному бістро чи старанно й зосереджено вдивлятися в обличчя Мона Лізи, все одно так і не розгадавши вічної таємниці про те, кому вона посміхається.

Дякую тобі, мій любий ПАРИЖЕ, за те, що подарував незабутню казку!