РУМУНІЯ НА ВИХІДНІ: ВЕСЕЛИЙ ЦВИНТАР

Про це цікаве місце я дізналася пару років тому, тож ідея відвідати його мене не покидала весь час. Тим більше, що це дуже близько від України – по той бік Тиси. Мені завжди мріялося побувати у Румунії. Для мене це зовсім незвідана і водночас неймовірна країна, яка овіяна і містикою (про Дракулу всі чули), і стереотипами! Подумати тільки: це зовсім поряд з Україною, проте румуни – неслов’яни, а їхня мова відноситься до романських. Та водночас вони здебільшого православні і мають деякі подібні традиції до українських: носять вишиванки, займаються подібними народними ремеслами тощо.

Веселий цвинтар


Північна Румунія – Марамуреш – доволі колоритна і живописна. Карпати тут ще невисокі, але восени природа набуває надзвичайних барв!



Приїхавши зранку потягом у Солотвино, йдемо на переправу. Дорогою минаємо пам'ятник румунському правителю Штефану чел Маре і виходимо до річки. 

Це все ще Україна
Пішоходи і автомобілі прямують через один і той самий перехід. Міст через Тису дерев’яний, дошки загрозливо риплять і хитаються під ногами, а я думаю, що це найстрашніший перехід кордону – майже атракціон. "Буна зіва" - вітаємося до румунських стражів кордону. Натомість румунські прикордонники, чи то пак поліція фронтьєра, спитали лише, куди прямуємо, поставили штампи та відпустили нас на марамурешські простори.

Міжкордоння
І от ми в Сигіті. По-румунськи – Сігєту-Мармацієй. Кажуть, що колись Солотвино і Сигіт були одним містом, а потім зробили кордон по Тисі – і територія опинилася у різних державах. Містечко невелике, проте цілком доглянуте. Та сюди ми ще повернемося, а поки що прямуємо на околицю на трасу №19. Звідси нам треба добратися до села Сепинця (Săpânța), де і знаходиться відомий «Веселий цвинтар». Румунською він зветься Cimitirul Vesel. 

На дорогах можна побачити все: від дорогих іномарок до підвод з кіньми
Пробуємо стопити, хвилин 10 ніхто не зупиняється – їдуть або місцеві, або таксі, або фіри з кіньми. Однак невдовзі нас підібрав рейсовий бус, який їхав у Тімішоару. Подумавши, що 5 леїв – невеликі гроші, зате зекономимо час, їдемо автобусом. До Сепинци проїхати всього два села – це близько 16 км.


«Веселий цвинтар» знаходиться за 500 м від зупинки. Вхід у музей – 5 леїв (1 лей – близько 7 грн). Тут все надзвичайно колоритне і блакитного кольору. Колись це було звичайне сільське кладовище,а тепер одне з найбільш відвідуваних місць Румунії! І хто б подумав, що це одразу через кордон! Місце це настільки популярне, що сюди приїжджає багато європейців, часто організованими туристичними групами. Ми бачили угорців, британців, французів, китайців ну і румунів, звісно.


А все почалось у 30-х роках минулого століття, коли місцевий тесля Йоан Петраш вирішив робити цікаві надгробки на могилах померлих односельчан. Він зображав сцени з життя померлого або причину його смерті, а надпис придумував дотепний. Найбільш цитований – «Під цим тяжким хрестом лежить моя теща. Якби вона пожила ще три дні, то під цим хрестом лежала б не вона, а я...».  

Справа похована теща
Часто на надгробках можна побачити, яку професію мав небіжчик. Тут зображені вчителі і ветеринарні лікарі, мисливці і садівники, вівчарі і ткалі, а ще – пияки та розпусні жінки. Мабуть,у Сепинці правило «Про мертвого або добре, або ніяк» взагалі не діє. :)

Могила засновника цвинтаря Йоана Петраша

Такого надгробка ще в житті не виділа :)



Мозаїка
Біля кладовища - сувенірний базар. Все майже те саме, що у нас: ліжники, вовняні шкарпетки, хустки, вишиванки.


Навіть сувеніри - у вигляді могилок. Як подарунок на Хелловін підійде :)

Загалом Сепинца - охайне село. Ну воно й не дивно, з таким-то потоком туристів і обертом грошей!

Сільська рада


А в цій хаті - поліція :)
Походивши пару годин цим чудним місцем, повертаємося назад у Сигіт. На цей раз швидко застопили веселого румунського дядечку, який розумів лише румунську мову. Та ми з ним порозумілися і навіть поговорили. На прощання він подарував нам візитівку карпатського пансіону, а ми віддячили йому шоколадкою. І пішли гуляти містом.


"Ласкаво просимо в Сігєту-Мармацієй"
Враховуючи, що Сігєту-Мармацієй – далеке прикордонне місто, виглядає воно досить таки нічого як на свій статус. Дороги тут хороші, багато дорогих машин. На вулицях чисто, всюди смітники, є парки і громадські простори. Охайненько, хоч багато будівель і потребує ремонту. А ще тут є мережі європейських супермаркетів Lidl i Carrefour, таке я точно не пропущу :) Випадково дізналися, що з Сигіту їздить FlixBus. Європа, одним словом :)




У центрі – костел, український ліцей, кінотеатр і навіть наш Тарас Шевченко. Ще у Сигіті є цікавий Музей жертв комунізму, але ми його не відвідували.

Палац культури - це коли палац :)
Надвечір повертаємося пішки до України. Отже, день – це достатньо, щоб відвідати два румунських міста, набратися нових вражень і ще й сходити на закупи. Подібні одноденні  мандрівки ми вже мали до Угорщини та Молдови

Осінні Тиса і Карпати
Як добиралися:
  • Потяг Львів – Солотвино
  • Піший перехід через кордон
  • Автобус з Сигіту в Сепинцу, назад – автостоп
  • Потяг Солотвино – Львів
Бюджет поїздки - 350 грн з людини. Але якщо їхати плацкартом і добиратися до Сепинци автостопом, вийшло б 220 грн за все-про все! Погодьтеся, смішні гроші як для закордонної поїздки. А вражень - чи не на все життя!
(Звісно, я не враховую особистих витрат на їжу і закупи в супермаркетах, бо тут потреби і смаки у всіх різні).

Варто не забувати, що вимогою для в'їзду у Румунію є наявність з собою щонайменше 50 євро на добу, але не менш, ніж 500 євро на весь термін перебування. Часто мандрівники нарікають, що саме через відсутність 500 євро їх не пустили до країни навіть на один день. Ну але нам пощастило і нас не запитали про гроші. :)

А взагалі ідея відвідати Румунію у мене виникла багато років тому після артхаусного французького фільму "Трансільванія" (ні, це не про Дракулу). І хоча в Трансільванію ми поки що не доїхали, я точно знаю: там я ще побуваю!






При копіюванні тексту посилання на цей блог обов'язкове!

  

Коментарі

Популярні публікації